Завдання на 26.05.2020
Тема. Олександр Олесь "О слово рідне, орле скутий"
Громадянська лірика Олександра Олеся
Громадянська лірика — це особиста позиція поета в суспільстві,
його переконання, ідеали, ставлення до рідної мови, до національної культури,
історії,
іншими словами —
сила, привабливість, правдивість, краса і цінність його поетичного слова для
сучасних і наступних поколінь.
До громадської лірики належить вірш Олександра Олеся «О слово рідне! Орле скутий!..».
«О слово рідне! Орле скутий!..»
О слово рідне! Орле скутий!..
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам’ятно забутий.
О слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев…
О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань!
Вгорі спинися, Осяй мій край і розтелися
Дощами судними над ним
Ідейно-художній
аналіз поезії
•
Прочитайте
першу стофу вірша. Чому автор зіставляє рідне слово з «орлом
скутим», «співочим
громом батьків»?
•
Що є
рідна мова для ліричного героя? Якого значення він надає рідному
слову?
•
Які
образи протиставляє автор? Розкрийте їх символічний зміст.
•
У чому,
на думку автора, сила слова?
•
Визначте
ідею вірша.
Узагальнення
Турбота поета про
долю рідного слова, «чужинцям кинутого на сміх» особливо гостро поставлена в
поезії «0 слово рідне! Орле скутий!». Як і в багатьох інших випадках,
громадянський пафос вірша тут поєднано з глибокою задушевністю, ліричністю.
Вірш 0. Олеся «О слово рідне! Орле скутий!» — пристрасний гімн рідному слову.
Поет прославляє народ, який зберіг рідну мову в страшну годину, «коли він сам
стоять не міг». Слово в поезії О. Олеся може бути мечем і сонцем. Слово — це
душа народу і її, душу, можна зберегти, тільки зберігши мову. У поезії Олесь
не оспівує слово, а закликає його спочатку стати мечем, а в наступному рядку —
сонцем. Сонце і меч — знову протилежні символи. Слово, як і життя, у розумінні
Олеся,— це єдність протилежностей. Це скутий орел, співочий і забутий грім. На
початку вірша Олесь з болем констатує, що рідне слово кинуте на сміх чужинцям,
його зреклися діти. Одначе вже в наступній строфі слово оживає і сміється в
шумі дерев і музиці зір, у співі степів і реві Дніпра. У чому ж сила слова?
Слово-меч захищає, стає в обороні рідної землі, а слово-сонце, освітивши край,
вселяє надію в безсмертя народу. Олесь переконаний, що народ живий доти, доки
живе його слово. Для автора доля рідної землі, як і його особиста, невіддільна
від долі рідного слова. Можливо, саме тому, коли Олесь опинився в еміграції,
його поезія так і не піднялась до тих висот, яких вона сягнула тоді, коли
митець був разом зі своїм народом.
Знайдіть у творі
образи-символи та поясніть їх значення.
Орієнтовні відповіді: «орле скутий» - неволя,
рабство «музика зір» - милозвучність,
гармонійність
«левій рев» - сила,
перемога «дощами судними» - покарання, очищення
Символи у поезії «О слово рідне! Орле скутий!..»
|
“орле скутий”
|
Неволя, рабство
|
|
|
|
|
|
|
Вірш О. Олеся «О
слово рідне! Орле скутий!» — пристрасний гімн рідному слову. Слово — це душа
народу і її, душу, можна зберегти, тільки зберігши мову. Олесь переконаний, що
народ живий доти, доки живе його слово. Для автора доля рідної землі, як і його
особиста, невіддільна від долі рідного слова. Можливо, саме тому, коли Олесь
опинився в еміграції, його поезія так і не піднялась до тих висот, яких вона
сягнула тоді, коли митець був разом зі своїм народом.
Домашнє завдання: твір вивчити напам'ять
Завдання на 29.05.2020
Тема. Узагальнення й систематизація вивченого
ПРИГАДАЙ!
1. Він був сином коваля і став володарем у царстві духа.(Іван Франко)
2. Герої його твору сперечались за грушу. (Іван Нечуй-Левицький)
3. Першим в історії української літератури написав соціально-психологічний роман. (Панас Мирний)
4. Для неї стали життєвим девізом слова «без надії сподіваюсь». (Леся Українка)
5. Першим в історії української літератури написав імпресіоністичну новелу. (Михайло Коцюбинський)
6. Його справжнє ім’я Іван Тобілевич. (Іван Карпенко-Карий)
7. Його справжнє ім’я Олександр Кандиба. (Олександр Олесь)
8. У його творі порушується проблема еміграції, лунає ідея нерозривної єдності головного героя з рідною землею. (Василь Стефаник)
9. ЇЇ суспільна діяльність тісно пов’язана з «Товариством руських жінок на Буковині». (Ольга Кобилянська)
10. Уже першими своїми творами підніс українську літературу до рівня західноєвропейської, утвердив неореалізм. (Володимир Винниченко)
11. Поет, який у вірші «Блакитна панна» показав поєднання краси мистецтва та природи. (Микола Вороний)
ЗАПИШИ!
Соціально-побутова повість –це…
Реалізм – це…
«Театр корифеїв» - це…
Соціально-психологічний роман –
це…
Сонет – це…
Філософська поезія – це…
Психологічна новела – це…
«Поезія в прозі» - це…
Імпресіонізм – це…
Експресіонізм – це …
Неоромантизм – це…
Драма-феєрія – це…
ЗАПОВНИ!
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ НА ЛІТО
Українська література
Багряний
І. «Тигролови»
Вишня
О. «Моя автобіографія», «Сон», «Мисливські усмішки»
Гончар
О. «Модри Камінь»
Довженко О. «Щоденник», «Зачарована Десна»
Костенко
Л. Поезія, «Маруся Чурай»
Куліш
М. «Мина Мазайло»
Підмогильний
В. «Місто»
Турянський
О. «Поза межами болю»
Тютюнник
Г. «Три зозулі з поклоном»
Хвильовий
М. «Я (Романтика)»
Шевчук
В. «Дім на горі»
Яновський
Ю. «Майстер корабля»
Завдання на 19.05.2020
Тема. «Чари
ночі»
– перлина інтимної лірики української поезії. Мотив краси кохання й молодості
Бліцопитування
1. Справжнє прізвище Олександра Олеся. (Кандиба)
2. Роки життя Олександра Олеся. (1878-1944)
3. Як називається перша збірка поезій Олександра Олеся? („З журбою радість обнялась...”)
4. „Майстром віршової форми” назвав Олександра Олеся... (Іван Франко)
5. Початок літературної діяльності Олександра Олеся припадає на (студентські роки).
6. Перша збірка поета в еміграції мала назву. („Чужинка”)
7. У 1923 році переїздить на постійне проживання до...(Чехословаччини).
8. Олександр Олесь був першим почесним доктором. (Українського вільного університету).
9. Сином Олександра Олеся був український поет-патріот. (Олег Ольжич)
10. Олександр Олесь стає „ворогом народу” після написання твору. („Земля обітована”)
11. Олександр Олесь помер і похований. (22 липня 1944 року. Похований на Ольшанському цвинтарі у Празі)
12. Творчість Олеся розвивалася у стильових напрямах. (неоромантизму, символізму).
Поет і жінка... Звучить як музика, як таїна чистих блакитних небес. Адже творче горіння всіх геніїв людства — запалене образом жінки. Вона — їх найтонша серцевина, їх незбагненні крила, їх біль і страждання. Не можна уявити собі постать митця, не проникнувши в його інтимний світ, у стосунки з близькими і рідними, у ту багату атмосферу, без якої немислиме життя творчої людини.
Драматична доля Олександра Олеся не може не схвилювати, адже Журба і Радість стали ідейно-емоційною домінантою всієї його творчості, що відбиває контрасти людських почуттів, у яких поєдналися любов і ненависть, окрилення і згасання, надія й зневіра, страждання і бадьорість духу.
Олександр Олесь, ніжний і чутливий, заглиблений у себе, у внутрішній світ своїх ліричних героїв, збагатив світову літературу найяскравішими перлинами інтимної лірики. Він умів любити і любив — широко, вільно, щиро і віддано. Поет весь час прагнув ідеалу, який знайшов в особі Віри Свадковської, що розділила з ним усі труднощі й поневіряння в еміграції. Їй присвячено чи не найбільше рядків інтимної лірики („Цілують квітень солов'ї”, „Квітнуть, дихають троянди”, „Люблю”, „Так, я впевнивсь! Я люблю!”).
Прочитайте поезію
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її, –
Знов молодість не буде!
Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.
На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе –
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.
Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.
Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.
Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п'яні.
Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, –
Гори! Життя – єдина мить,
Для смерті ж – вічність ціла.
Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.
І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.
Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.
І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас – боги скупі,
Над нас – глухі й нечулі…"
...
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її –
Знов молодість не буде!"
Занотуйте
Тема: усвідомлення скороминущості людського життя на тлі вічної краси та гармонії всесвіту.
Ідея: життя швидкоплинне, тому треба цінувати кожну хвилину; уславлення єдності людини і природи.
Основна думка: люди, зачаровані красою оновленої природи, прагнуть співати, любити й жити.
Жанр: романс
Домашнє завдання : поезію "Чари ночі" вивчити напам'ять
Завдання на 22.05.2020
Тема. Контрольна робота
Код доступу буде надано о12.00
Завдання на 15.05.2020
Тема. Коротко
про життя і творчість, світоглядні переконання Олександра Олеся. Неоромантичні,
символістські тенденції у творчості («З
журбою радість обнялась...»)
Хтось ударив без жалю
по серці моїм,—
І забилося серце в вогні золотім…
І посипались іскри ясні,
І в дзвінкі обернулись пісні, -
по серці моїм,—
І забилося серце в вогні золотім…
І посипались іскри ясні,
І в дзвінкі обернулись пісні, -
так у першій поетичній збірці писав про
свою «іскру Божу» поет Олександр Олесь.
Романтичне світосприйняття, щедро напоєне народнопоетичною образністю, музикальністю, динамічно визрівало до вершин поетичної майстерності. Читачів буквально зачаровували алітерації та асонанси поезій Олеся, а його щире, проникнуте співчуттям до знедолених слово викликало співпереживання й довіру.
Спробуймо й ми перейнятися чаром поетичного слова Олександра Олеся.
Романтичне світосприйняття, щедро напоєне народнопоетичною образністю, музикальністю, динамічно визрівало до вершин поетичної майстерності. Читачів буквально зачаровували алітерації та асонанси поезій Олеся, а його щире, проникнуте співчуттям до знедолених слово викликало співпереживання й довіру.
Спробуймо й ми перейнятися чаром поетичного слова Олександра Олеся.
Перша поетична збірка О. Олеся «З журбою радість обнялась…» вийшла
у Петербурзі 1907 року. Те видання відразу помітила Леся Українка і належним
чином оцінила талант поета. Климентій Квітка, чоловік поетеси, згадує про це
так: «По виході першого тому віршів Олеся вона сказала, що він випередив її яко
ліричний поет, і при тім не зажурилася і сказала тільки, що їй вже писати
ліричні вірші не варто».
Поет вніс в українську літературу нові образи й ритми. Відсутність
повчального тону в його поезіях сприймалася сучасниками як розрив із
попередньою народницькою традицією. Поряд з романтичними мотивами поет уживав
символічну систему образів, прагнучи за допомогою символів та алегорій
досягнути приховану сутність життя («Айстри», «Лебідь» та ін.). Провідне місце
в першій збірці Олеся посідали також твори, пов’язані з революцією 1905 року,
що стали яскравим зразком громадянської поезії («Ой не квітни, весно,— мій
народ в кайданах», «Капітану Шмідту», «З військом за волю боролися ми…» та
ін.).
О. Олесь вважається одним із зачинателів українського модернізму. Модерністська основа світовідчування поета виявилася в трагічному протиставленні мрій і реальності, минущого й вічного.
О. Олесь вважається одним із зачинателів українського модернізму. Модерністська основа світовідчування поета виявилася в трагічному протиставленні мрій і реальності, минущого й вічного.
Усього Олесь написав одинадцять поетичних збірок, більше двадцяти
драм, а також численні опоетизовані народні казки, поеми, фейлетони, мистецькі
переклади з інших мов, що є великою творчою натхненною працею.
Прочитайте поезію «З журбою радість обнялась…»
З
журбою радість обнялась…
В сльозах, як в жемчугах, мій сміх.
І з дивним ранком ніч злилась,
І як мені розняти їх?!
В сльозах, як в жемчугах, мій сміх.
І з дивним ранком ніч злилась,
І як мені розняти їх?!
В
обіймах з радістю журба.
Одна летить, друга спиня…
І йде між ними боротьба,
І дужчий хто — не знаю я…
Одна летить, друга спиня…
І йде між ними боротьба,
І дужчий хто — не знаю я…
1906
—
Про що йдеться в поезії «З журбою радість обнялась…»? (Про життя, в якому постійно присутні
світлі й темні сторони.)
—
Яким настроєм перейнятий вірш?
—
Назвіть контрасти, поняття, що протиставляються в поезії. (Журба — радість, сльози — сміх, ранок —
ніч, летить — спиня, одна — друга.)
—
Які ще художні прийоми, засоби використано в поезії? (Порівняння «як в жемчугах», ускладнена
метафора «З журбою радість обнялась…», риторичні запитання.)
—
Про що свідчить «економність» у використанні художніх засобів? (Про майстерність автора.)
Олександр Олесь — видатний поет-символіст. Пригадаймо основні ознаки символізму.
- Заглиблення у внутрішній світ людини;
- філософічність;
- творчий інтуїтивізм;
- музична стихія поезії,
- особливий ліризм;
- основний художній прийом — символ (слово — знак, натяк, загадка).
Романтик за світовідчуттям, Олександр Олесь сприймав світ
у контрастній кольоровій гамі і так само його відображав. Радісні, світлі мотиви перемежовувались у його ліриці з мотивами
суму і розчарування. Але не сумні настрої визначають особливість творчого «Я» Олеся. Поет усе життя залишався співцем
життєстверджувальних настроїв і переконань. Хотілося б, щоб
тим оптимізмом пройнялися і ми, його сучасні читачі.
Домашнє завдання. Опрацювати сторінки підручника; побудувати усне висловлювання «Особливості
поезій митця»; читати драматичний етюд «По дорозі в Казку»
Завдання на 12.05.20
Тема. М. Вороний "Інфанта"
1. Прочитайте поезію М.Вороного "Інфанта"
2. Опрацюйте поданий нижче матеріал
Роботу над віршем „Інфанта” М. Вороний розпочав у 1907 р. Це період реакції після російської революції 1905 р. Мріям українців на визволення ще не довелося збутися, але в колах інтелігенції все сильнішим ставало усвідомлення того, що вони неминучі.
Поет завершив роботу над у 1922 р. в еміграції — через п'ять років після жовтневого перевороту 1917 р. та загарбання України більшовиками.
М. Вороний відтворює свої переживання від національної революції та оцінює минулі події крізь призму цих п'яти літ.
„Різьблю свій сон...” — цією фразою розпочинається вірш. Образ сну в символістів — це несвідоме, особливий стан духу, коли людина відсторонена від усього зовнішнього й заглиблюється у внутрішній світ, залишається наодинці із собою. Але це також стан, коли вона є водночас і глядачем, і актором, як зауважував аргентинський прозаїк Л. Борхес. Композиційно „Інфанту” умовно можна поділити на дві частини, у першій з яких ліричний герой є споглядачем, а в другій — дійовою особою.
Пейзажна замальовка на початку твору — це поетична картина пізньої осені, коли „На землю тканками прозорими / Лягли осінні дерева”. Образом вогнелунних килимів автор дає читачам орієнтир, що на дворі кінець жовтня-початок листопада, коли землю покрив багряний лист. Підсилює картину завивання вітру, холодна блакить неба, алмазний блиск планети Венери, яка тільки восени з'являється на східному небосхилі — там, звідки в жовтні 1917 р. прийшла в Україну революція. Пейзаж позначений авторськими неологізмами проміннострунними, мрійнотканому, вогнелунними, які надають віршу музичності. Але вже на підсвідомому рівні зароджується передчуття тривоги, яке досягається алітерацією р: прозорий, дерева, акорди проміннострунні, Венера, мрійнотканий, дрімати.
Друга частина присвячена відтворенню ідеалу майбутнього. Подано його в символічному образі незнайомки-інфанти, яку автор описує холодними й ахроматичними барвами: чорна сильвета, тобто постать, попелястий жаль. Ліричний герой відтворює свої сподівання на прийдешнє, натякає на тисячолітнє очікування революції як способу звільнення людей від рабства:
Ви йшли, як сон, як міф укоханий,
Що виринає з тьми століть.
Вітали вас — мій дух сполоханий,
Рум'яне сяйво і блакить.
На противагу сіро-чорній палітрі незнайомки в цій строфі в символічних образах рум'яного сяйва й блакиті ліричний герой відтворює надію, оптимізм і пов'язує їх з національною революцією. Автор шанобливо називає її інфантою, тобто принцесою, особою королівського роду. Під час зустрічі з нею він переживає хвилювання, ніби середньовічний лицар, який побачив свою даму серця, і готовий не лише служити, а й віддати за неї життя.
Але кохання не сталося, очікування не збулися: незнайомка-революція глянула на ліричного героя „холодним полиском очей”, і цей погляд — небезпечний, як два меча. Уже через п'ять років поет побачив її переродження, коли вона в червоній заграві пливла, тобто мається на увазі кривавий більшовицький терор, у якому потонула блакитна українська національна революція. Так у поезії час минулий як гармонійний та ідеальний протиставляється революції як сучасній руйнівній силі. Водночас образ інфанти можна потрактувати і як ідеалізований образ вічної краси, що є характерним для символістської поезії.
Отже, поезія належить до громадянської лірики, а її провідний мотив — краса, поет і революція.
Домашнє завдання: виразне читання та аналіз поезії
Урок 05.05.2020
Тема. Контрольна робота за творчістю Лесі Українки
І рівень (8 балів)
1. Авторству Лесі Українки належить поетична збірка
А «На крилах пісень» В «Синя книжечка»
Б «З журбою радість обнялась» Г «З вершин і низин»
2. Укажіть до якого літературного напряму відносять твори Лесі Українки
А неоромантизм В символізм
Б реалізм Г сентименталізм
3. «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як з уст сеї слабосилої, хорої дівчини…» - така оцінка творчості Лесі Українки
А М.Драгомановим Г М.Старицьким
Б М.Павликом Д Б.Грінченком
В І.Франком
4. Провідним мотивом поезії «Contra spem spero!» Лесі Українки є
А сумніви щодо можливості одужання хворої молодої дівчини
Б заперечення права молодої людини на справжнє щастя
В любов до рідного краю, його історії, традицій, культури
Г місце митця в суспільному житті
Д заперечення тужливих настроїв, протиприродних молодості
5. Укажіть характер основи драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня»
А фольклорно-міфологічна В героїко-романтична
Б історико-героїчна Г автобіографічна
6. Установіть відповідність
Персонаж
|
Висловлювання
|
1 Лісовик
|
А «Не зневажаю душі своєї цвіту,
Бо з нього виросло кохання наше!»
|
2 дядько Лев
|
Б «Все грай та грай, а ти, робото, стій»
|
3 Мавка
|
В «Не задивляйся ти на хлопців людських!
Се лісовим дівчатам небезпечно…»
|
4 мати Лукаша
|
Г «Я, небоже, знаю,
Де хрест покласти, де осику вбити,
Де просто тричі плюнути та й годі!»
|
Д «Зрубай її, як хочеш,
Хіба я бороню? Ось на й сокиру»
|
7. В уривку з твору Лесі Українки «Я на гору круту крем’яную/ Буду камінь важкий підіймать» простежується образ
А Геракла В Тантала
Б Сізіфа Г Прометея
8. Укажіть, що поєдналося в образі Лукаша (Леся Українка «Лісова пісня»)
А висока духовність і буденний прагматизм
Б ласкаве ставлення та жорстокість
В надзвичайна сила та прикра слабкість
Г сентиментальність і байдужість
ІІ рівень (2 бали)
1. Неоромантизм – це …
2. Чому, на вашу думку, природа у творі «Лісова пісня» почала мстити людям?
ІІІ рівень (2 бали)
Напишіть міні-суждення на тему «Чи погоджуєтеся ви зі словами Лісовика про Мавку: «У тебе дух не вільний, а хатній, рабський»?»
Завдання на 08.05.2020
Тема. М. Вороний – ідеолог модернізації
української літератури. Його творчість – перша декларація ідей і форм
символізму. Єдність краси природи і мистецтва, образотворчі засоби в поезії («Блакитна
Панна»)
Опрацюйте поданий нижче матеріал
Народився майбутній поет 24 листопада (6 грудня) 1871
року на Катеринославщині в родині ремісника. Дитинство минало на околиці
Харкова, куди через півроку після народження хлопчика переїхали батьки. У
характері підлітка поєднувалися бунтівливість батька, що вів свій рід від
прадіда гайдамаки, і зваженість матері, предком якої був ректор Києво-Могилянської
академії П.Колачинський. Після закінчення школи Микола вчився у Харкові, а
потім у Ростові-на-Дону, спочатку в реальному училищі, пізніше в гімназії, де й
почав писати вірші. Захоплювався європейською і російською літературою.
Найсильніше враження на нього справили заборонені твори Шевченка. Поглибили
національну самосвідомість юнака вистави театру М.Кропивницького. разом з
іншими гімназистами Вороний Організував у Ростові-на-Дону «Українську громаду»,
що й спричинило дошкульні переслідування, які закінчилися забороною вступати до
університету й перебувати в столицях та університетських містах.
Саме через це юнак змушений був виїхати з Росії.
Спочатку він навчається у Віденському, а потім у Львівському університетах,
зближується з Іваном Франком, якого вважає велетнем думки, а вплив його на себе
– колосальний. У Львові стає членом редколегії журналу «Житє і слово», деякий
час працює режисером театру «Руська бесіда». Одначе вплив на молодого поета
мають не тільки І.Франко та його однодумці, а й французькі символісти Бодлер та
Мореас, німецькі філософи-ідеалісти Шеллінг, Шопенгауер, Шлейєрмахер.
У 1897 році Вороний переїжджає на Східну Україну,
де протягом чотирьох років веде життя актора українських, а часом російських
театральних труп, проголошує гасло «Чистого мистецтва» в українській
літературі, хоч у власних поетичних творах не дотримується його.
У 1901 році він поступає на службу – працює в
Катеринограді, Харкові, Одесі.
Навесні 1903 року Микола Вороний прибуває до Києва
на з’їзд громадівців як делегат Одеської «Старої громади» і тут знайомиться з
Вірою Миколаївною Вербицькою. Після цієї зустрічі душа поета співала «гімн
щасливого кохання».
Незабаром закохані побралися й поселилися в
Чернігові. Однак тихого сімейного життя, якого Микола Вороний так прагнув під
час акторських мандрів, не вийшло. Уже через рік сім′я розпалася. Душевна рана
від розриву з дружиною не гоїлася ще й через те, що з нею лишився улюблений син
Марко.
«Тоді ж, доведений до розпачу, - читаємо в листі
до О.І.Білецького, - я хотів позбавити себе життя: розпалив грубу і затулив
комин, а сам положився спати; коли чад наповнив хату і став душити мене, я в
кошмарі почув крик дитини, мого малого синка, що лишився при жінці. Якась сила
підхопила мене, штовхнула в двері, що не були щільно зачинені, і я впав на
сніг, де пролежав довго, доки не стямився, після чого освіжив хату. Це
коштувало мені гарячки і перестуди».
Пізніше трагедія поетового нещасливого кохання
вилилась у віршовані цикли «За брамою раю», «Разок намиста» та в окремі
поетичні шедеври, сповнені невимовного болю, відчаю, глибокого страждання і
водночас віри в силу світлого людського почуття.
З 1910 року поет оселяється в Києві, видає перші
збірки своїх віршів «Ліричні поезії», «В сяйві мрій», працює в театрі
М.Садовського, пише рецензії на театральні вистави, статті про театр і
драматургію. Тут застає його звістка про Лютневу революцію 1917 року в
Петрограді, яку поет гаряче привітав. Саме в цей час він створив глибоко-
патріотичний вірш «За Україну!», який
став справжнім народним гімном борців за волю Батьківщини.
За
Україну!
Слушний час
З огнем
завзяття
Кличе нас -
Рушаймо,
браття, Ну
ж бо враз
Всі
вперед
Сповнять святий наказ!
За
Україну, Серця
кров
За її
долю, І
любов -
За честь
і волю, Все
тобі
За народ! Віддати
в боротьбі1
Ганебні
пута За
Україну,
Ми вже
порвали За
її долю,
І
зруйнували За
честь і волю,
Царський
трон. За
народ!
З-під ярем Вперед
же, браття!
І з
тюрем, Наш
прапор має,
Де був
гніт, І
сонце сяє
Ми йдем
на вільний світ! Нам
в очах!
За
Україну, Дружний
тиск,
За її
долю, Зброї
блиск,
За честь
і волю, В
серці гнів
За
народ!
І з ним свободний
спів
О
Україно! За
Україну ,
О рідна
ненько! За
її долю,
Тобі
вірненько За
честь і волю,
Присягнем. За народ!
Поет щиро повірив гаслам
Лютневої революції, яка захопила його масовим ентузіазмом, свободою слова і
передовсім зняла заборону з рідної української мови. Однак ейфорія тривала
недовго. Жовтневі події 1917 року розкололи світ навпіл. Насильство, кривава
вакханалія громадянської війни, безневинна кров тисяч і тисяч простих людей
справили на поета гнітюче враження.
Розчарувавшись у
революційній дійсності, поет емігрував за кордон. Жив у Варшаві, де зблизився з
польськими письменниками. Але весь час стежив за подіями, що відбувалися в
Україні. Звідти приходили невтішні й суперечливі вісті. Однак там була його
Вітчизна. Коли глибока туга за рідним краєм стала нестерпною, поет навесні 1926
року повернувся в Україну.
Те, що він побачив на
рідній землі, глибоко вразило. Невдовзі над Вороним, як і над більшістю відомих
культурних діячів України, збираються чорні хмари сталінського терору. Йому
нагадали і «буржуазно-естецьку» творчість, і святкування 25-річного ювілею
своєї літературно-мистецької діяльності в 1919 році з Петлюрою («гетьман
української поезії з гетьманом української армії»).
На початку 30-х років
поета виселили з Києва і засудили на 3 роки концтаборів. Тяжкі фізичні
страждання підсилювалися невимовною тугою за рідними.
Вороному довелося пройти
всі тортури, уготовані сталінською пекельною машиною. Йому інкримінували
відступництво, шпигунство, а його творчість класифікували як націоналістичну
вилазку класового ворога, білоемігранта (проте саме Вороний переклав
українською революційно-партійний гімн «Інтернаціонал» і «Марсельєзу»).
Історія не зафіксувала
точних відомостей про останні дні поета. Страдницька дорога Вороного
завершилася двома страшними папірцями – вироками слідчих органів. Нелюдськи
жорстокий суд було виконано 7 червня 1938 року. Сам того не відаючи, він
пережив свого улюбленого сина майже на рік. Велику роль у пом’якшенні
несправедливого вироку Вороному відіграло клопотання його сина Марка – відомого
дитячого поета, що працював у Москві й спеціально приїхав до Києва. Допомога
батькові коштувала синові дорого. Його заарештували, згодом засудили до семи
років виправно-трудових таборів і заслали в місто Кем біля Соловецьких
островів, звідки він уже не повернувся - був розстріляний у жовтні 1937-го.
Микола Вороний був
посмертно реабілітований аж двічі. Та чи спокутуємо ми цим той страшний гріх
розправи над безневинним? Хто відшкодує народові втрату найкращих його дітей?
Який суддя покарає злочинців?
Микола Вороний повернувся
до нас. Живе, вивчається в школі його поезія, звучить музика на його слова,
адже найкращі українські композитори – М.Леонтович, Я.Степовий, а найбільше
М.Лисенко – клали на музику його прекрасну лірику.
Прочитайте поезію "Блакитна панна"
Словникова робота
-
Блавати – волошки;
шовкова тканина блакитного кольору.
-
Арабеска – 1)вид орнаменту з геометричних фігур, стилізованого листя, квітів і т. ін., який
поширився в Європі під впливом арабського мистецтва; 2)жанр інструментальної
п’єси витонченого примхливого характеру.
-
Фреска – вид
живопису; настінний розпис картини, нанесений водяними фарбами по свіжо
нанесеній вологій штукатурці.
-
Гротеск – (від фр. – смішний, незвичайний) – художній
засіб, що грунтується на свідомому карикатурному спотворенні, порушенні форм і
розмірів предметів, перебільшенні чи применшенні зображуваного, на поєднанні
різких контрастів, сполученні реального з фантастичним, трагічного чи смішного
з комічним. Гротеск – вищий ступінь комічного. Термін цей походить від
знайдених у ХУІ ст. італійським художником Рафаелем химерних настінних малюнків
у римських підземних гротах.
Законспектуйте
Поезія М. Вороного — зразок високої
естетики, заклик до формування «цілого чоловіка» (цілісної особистості), який
відповідатиме критеріям Краси і Правди, буде аристократом духу. І. Франко
називав цей стиль символізмом, стверджуючи: «Символізмом в поезії може бути
все, не йдеться про алегорію, про підганяння дійсності до якихось заздалегідь
прийнятих ідей. Йдеться лише про те, щоб поет, зображуючи певне явище, умів
порушувати при цьому в нашій душі цілі акорди почуттів і уявлень, які б
поривали нашу фантазію у якийсь далекий, безмежний простір, відкривали перед
нами далекі горизонти думки і мрії, щоб. кожний вірш був неначе тісним віконцем
в безкінечність».
Багато знавців доходять думки, що символізм — це не тільки поетична школа, якій
притаманна певна сума виражальних засобів, а світобачення. Традиційно символізм
у світовій поезії асоціюється з іменами Рембо, Малларме, Верхарна, Рільке,
Блока, Бєлого, а в українській літературі — з іменами М. Вороного, О. Олеся, Г.
Чупринки, П. Карманського, В. Пачовського. На відміну від європейського і
російського символізму, в українському можна знайти менше містицизму, більше
відгуків на життя, небайдужість до ідей національного визволення.
Крім рис символізму, у поезії М. Вороного відчутні риси неоромантизму і
реалізму.
Переконаємося щодо цього на конкретних прикладах.
Аналіз поезії «Блакитна
панна»
(Аналізується з точки зору стильових течій)
Символізм
|
Неоромантизм
|
Реалізм
|
Весна —
символ пробудження, молодості, кохання. Легкість, витонченість форми. Не
зовсім зрозумілі, туманні асоціації
|
«Емблематичність»
весна — панна (дівчина красна). Зв’язок із фольклором (постійні епітети,
поетичний паралелізм). Пісенність
|
Краса весни
як явища природи; піднесення душі під впливом краси природи. Єдність краси
природи і мистецтва
|
Прослухайте поезію
Домашнє завдання: вивчити поезію "Блакитна панна" напам'ять до 12.05.20.
Заповніть табличку
Урок 28.04.2020
Тема. Інтимна лірика Лесі Українки
Переглянути відео
Опрацювати поданий матеріал
Пролітають роки,
минають століття, змінюється мода на зачіски, одяг, але незмінним залишається
прагнення кожної жінки кохати й бути коханою.
Розмова
наша сьогодні піде про почуття, про яке здебільшого мовчать, а коли говорять, -
то напівголосно. На світі не знайдеться людини, яка була б байдужою до нього,
яка б не переживала його солодких мук і гірких радостей. Отже, поговоримо про
кохання. Хоч у коханні і немає порадників, але, переживаючи будні і свята, сум
і радість, розлуки і зустрічі, ми подумки звертаємося до тих, хто своєю силою любові, терпінням і мудрістю дає зразок величі цього
почуття. Звернімося зараз до Лесі Українки – вона допоможе нам розібратися у
власних душах.
Спробуємо розкрити втаємничені сторінки із життя жінки, яка вміла любити і
пережила у своєму житті нерозділене кохання.
Струни поетичної ліри Лесі Українки не раз озивалися
ніжними, сокровенними тонами, — вона була не тільки «співачкою досвітніх
огнів». Інтимна поезія Лесі складає цілу збірку (у 1991 році така книжка,
укладена львівським літературознавцем Леонілою Мітенко, побачила світ під
назвою «Хвилі моєї туги» у видавництві «Каменяр»).
І хоч сама поетеса з острахом думала про майбутніх
своїх біографів, намагаючись «боронити свою душу
й серце, щоб не вривалися туди силоміць чужі люди, немов у свою хату, принаймні
поки живе господар тієї хати», — все ж неминуче настає час,
коли доскіпливий читач починає цікавитися, з яких сердечних імпульсів
народжувалися Лесині любовні поетичні одкровення.
Є серед інтимної лірики поетеси низка віршів («Як я
умру...», «Так прожила я цілу довгу зиму...», «Не дорікати слово я дала...») до
Нестора Гамбарашвілі, стосунки з яким, за твердженням деяких біографів, «були
більш ніж дружніми». Про це начебто свідчила й Ольга Петрівна, Лесина сестра, з
якою її єднала особлива духовна близькість.
Нестор
Гамбарашвілі був ровесник Лариси Косач. За участь у студентському русі в 1894
р. його виключили з Московського університету. Нестор продовжив навчання в
Києві. У 1895-му разом із ще одним студентом, Сергієм Френкелем, знімав кімнату
в Косачів. Леся тоді щойно повернулася з Болгарії, де вона гостювала в родині
Драгоманових. Там вона пережила велике потрясіння — смерть дядька Михайла,
свого духовного наставника.
Дядько Михайло Драгоманов
Леся давала
Несторові уроки французької
мови, він її вчив грузинської. Грузія викликала в дівчини щирий інтерес:
її захоплювала сила духу народу, який усім
лихоліттям протиставив свою мужність та доблесть і зумів зберегти себе. У
свого «учня» Леся вперше познайомилася з «Витязем у тигровій шкурі».
Леся Українка. «Який цікавий, який дивний куточок — Грузія! Скільки мужності і доблесті повинен мати
народ-жменька, щоб уціліти і охоронити від всіх напастей і незгод, які випали
на його долю! Коли б я не була українкою, я хотіла б бути грузинкою!»
Нестор Гамбарашвілі
Розмови про Грузію будили думку про долю рідного
краю. Влітку 1896 р., проводжаючи Нестора на канікули в Горі, Леся попросила
привезти їй з Грузії кинджал — «як емблему для боротьби з ненависним
ворогом...». Він виконав це прохання. Протягом літа вони писали одне одному.
Проте всі Лесині листи згодом зникнуть без сліду у вирі громадянської війни.
1897 рік почався для неї різким загостренням
хвороби. Боротися з недугою подалася в Ялту. Там, отримавши чергового листа
від матері, дізналася про одруження Нестора Гамбарашвілі.
Леся Українка. «Дуже сумно мені те, що ти пишеш мені про Гамбарова... Привітай його від
мене, як побачиш, конечне, скажи, що я часто згадую його, а що я йому не пишу,
то се, певне, його не здивує...»
Це рядки з Лесиного листа-відповіді. Чується в них ледь
стримувана гіркота, хоча, напевно, Нестерове рішення не було для неї
цілковитою несподіванкою. Адже ще в лютому на папір лягли слова поезії «Не дорікати слово
я дала... ».
Не дорікати
слово я дала
Не дорікати слово я дала,
І в відповідь на тяжку постанову
Ти дав колючу гілочку тернову,
Без жаху я в вінок її вплела.
Рясніше став колючий мій вінок…
Дарма, я знала се! Тоді ще, як приймала
Від тебе зброю, що сріблом сіяла,
Я в серце прийняла безжалісний клинок.
Тепер мені не жаль ні мук, ні крові,
Готова я приймать і рани, і терни
За марні мрії, за святії сни
Пречистого братерства і любові.
2.02.1897
- З яким образом у Лесі
асоціюється зрада коханого?
- Символом чого є терновий
вінець?
Після стосунків с
Нестором Георгійовичем Гамбарашвілі у Лесі Українки на згадку про нього
лишилися фотопортрети, кинджал і вірші, у яких вона виразила своє
ставлення до нього.
Максим
Славінський
Максим Славінський (1866-1945) – Лесин знайомий із 1886 року.
Молодих людей об’єднала любов до іноземних мов – вони разом займалися
перекладом “Книги пісень” Генріха Гейне. Деякі переклади Славінського –
наприклад, “Коли розлучаються двоє” – вийшли настільки вдалими, що сам
Лисенко поклав їх на музику. Це дає підстави припустити, що на такі звершення
хлопця надихав саме романтичний відтінок почуттів до Лариси… А те, що одну з
перших перлин інтимної лірики – вірш “Сон літньої ночі” – Леся присвятила “пану
Максиму”, відомо напевне, а ще поезії «Горить моє серце», «Стояла я і слухала
весну», «Хотіла б я піснею стати» .
Немає достаменних свідчень про те, чому перервалися ці романтичні
стосунки – перейшовши у дружні (їхнє спілкування тривало ще протягом багатьох
років). Відомо, що Олена Пчілка недолюблювала хлопця, вважаючи його “лінтюгою”,
та навряд чи воля матері стала б перешкодою на шляху норовливої дочки (Пчілка
не любила також ні Мержинського, ні Квітки, але це не заважало Лесі будувати з
ними стосунки). З часом Славінський одружився з іншою. А Леся, поїхавши
лікуватися до Ялти, познайомилася з найбільшим коханням свого життя.
Познайомились вони влітку 1897-го в Ялті.
Лесю мучив туберкульоз кісток, Мержинського — сухоти (туберкульоз легень). Він приїхав з Мінська:
служив там на залізниці; соціал-демократ.
Лесю Українку вражала краса і чистота цієї людини, постійне
внутрішнє горіння, самовідданість у роботі. Нескінченні розмови з ним
відкривали нові світи незнаних уявлень і почуттів, будили нову мрію. Мержинський
цікавився творчістю Лесі Українки, вважав поетесу надзвичайно талановитою. На
його прохання Леся Українка перекладає російською мовою свою «Блакитну
троянду», яку передбачалося поставити в Мінському театрі. Сам Сергій
Костянтинович був також творчою людиною, співпрацював у періодичній київській,
саратовській пресі, робив переклади.
Під враженням кримських зустрічей поетеса пише вірші «Імпровізація»,
«Східна мелодія». Усе, що оточує тепер її: море, квіти, навіть
каміння, — оживає, одухотворюється, набуває досі не знаного смислу,
наповнюється особливим значенням.
(Уривок
з вірша «Імпровізація»):
До
кипариса магнолія пишная
Чолом
заквітчаним ніжно схиляється,
Як молода
до свого нареченого.
Білі
квіти тремтять в темних кучерях,
Але
серпанку немає на їх.
Щире
кохання не вкрите серпанками...
Спи, моє
серце! Хай пишна магнолія
До
кипариса стрункого схиляється.
Леся
Українка. Після Ялти ми листувалися... (Поезія у прозі «Твої листи пахнуть зов'ялими трояндами...»).
Твої листи
завжди пахнуть зов'ялими трояндами, ти, мій бідний, зів'ялий квіте! Легкі,
тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає
тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно
нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не
можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила
сама, тепер, коли я знаю інше життя? О, я знала ще інше життя, повне якогось
різкого, пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло
заламувати руки і битись, битись об землю, в дикому бажанні згинути, зникнути з
сього світу, де щастя і горе так божевільно сплелись... А потім і щастя, і горе
обірвались так раптом, як дитяче ридання, і я побачила тебе. Я бачила тебе і
раніше, але не так прозоро, а тепер я пішла до тебе всею душею, як сплакана
дитина іде в обійми того, хто її жалує. Се нічого, що ти не обіймав мене
ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, я піду до
тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не
сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої
себе. Все, що мене томить, все, що мене мучить, я знаю, ти здіймеш своєю тонкою
тремтячою рукою, — вона тремтить, як струна, — все, що тьмарить мені душу, ти
проженеш променем твоїх блискучих очей, — ох, у тривких до життя людей таких
очей не буває! Се очі з іншої країни...
Мій друже, мій
друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів'ялі троянди?
Мій друже, мій
друже, чому ж я не можу, коли так, облити рук твоїх, рук твоїх, що, мов струни,
тремтять, своїми гарячими слізьми?
Мій друже, мій
друже, невже я одинока згину? О візьми мене з собою, і нехай над нами в'януть
білі троянди!
Візьми мене з
собою.
Ти, може, маєш
яку іншу мрію, де мене немає? О дорогий мій! Я створю тобі світ, новий світ
нової мрії. Я ж для тебе почала нову мрію життя, я для тебе вмерла і воскресла.
Візьми мене з собою. Я так боюся жити! Ціною нових молодощів і то я не хочу
життя. Візьми, візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і
згубимось обоє помалу вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай
троянди в'януть, в'януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже...
Крізь темряву
у простір я простягаю руки до тебе: візьми, візьми мене з собою, се буде мій
рятунок. О, рятуй мене, любий!
І нехай
в'януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди.
Влітку 1898
р. Мержинський відвідав Лесю в Гадячі, куди вона приїхала після лікування в
Криму. Не повернулася з Ялти до Києва, бо це їй було «во многих отношениях
вредно» — так пояснила своє рішення батькам. Тут, у Гадячі, спокійніше.
Мержинський докоряв Лесі за перевтому, радив
берегти себе, менше працювати. Діалог загострювався, іноді навіть рвалася
нескінченна розмова. Ці розмови-дискусії відлунюються у вірші «Порвалася
нескінчена розмова...». Над поезією стоїть посвята: «Пам'яті С.
М.».
Порвалася
нескінчена розмова…
пам’яті C. M.
…Порвалася нескінчена розмова.
Тремтить вона, мов порвана струна,
В моєму серці. Від одного слова
Розкрилася в душі моїй труна.
Повстала туга, сном важким приспана,
Повстала велетом і досягла до хмар,
Жаль запалав, прибоєм океана
Загомонів його страшний пожар.
Ох, той пожар у других будить силу,
Ту, що Бастілії тиранів розбива,
Що визволя з кайданів волю милу, –
У мене будить він слова, слова!
Товаришу! не можу я мовчати,
Лежить таке прокляття на мені,
Що мушу тугу словом зустрічати:
Вони дзвінкі, мої думки сумні.
Часи глухонімії не заглушать
Дзвінких думок, вони бринять, бринять, –
Отак невільники руками ледве рушать,
Як на руках кайдани задзвенять.
Нехай же дзвонять голосно кайдани,
Не буду заглушать. Коли б могли
Вони збудить луну і розтроюдить рани
В серцях людей, що мохом поросли;
Коли б кайданів брязкіт міг ударить
Перуном в тії заспані серця,
Спокійні чола соромом захмарить
І нагадать усім, що зброя жде борця;
Коли б та зброя здійнялась до бою,
Загомоніла б так, мов туча градова, –
Тоді б замовкли вже самі собою
Кайданів брязкіт і такі слова.
14.07.1898
Проте це було незабутнє літо. Найкраще,
найщасливіше в житті Лесі Українки. Молоді люди довго блукали полями,
вибиралися на старовинні степові могили, плавали човном по річці Псел.
Та Сергію Костянтиновичу треба було виїжджати —
невідкладні справи, робота кликали до Мінська.
Зустрічі
були, але короткі і обривалися, як
нескінчена розмова. Залишалось продовжувати їх подумки, на самоті, в кімнаті,
де поруч — його подарунки: томик Гейне німецькою мовою, «Сікстинська мадонна»
Рафаеля, 4-томник поезій Гейне...
Восени 1900-го вона отримала лист від лікаря, який
опікувався Сергієм Мержинським: її другові зовсім погано.
Леся
Українка. «Тепер нема й розмови про те, чи їду я, чи ні:
звичайно, їду. Здається, мені прийдеться сей рік чимало енергії вжити, але се
нічого, коли мета ясною стоїть, то й енергію знайти нетрудно. Як би там не
віднеслись до мене всі інші, але я певна, що ти і брат Миша будете мене
завжди розуміти і підтримувати, і се мені багато значить». (з листа до сестри Ольги)
Між ним і нею стали його родичі, та й Олена Пчілка
відмовляла: адже в Сергія сухоти, це вкрай небезпечно для Лесиного кволого
здоров'я. Проте Леся поїхала в Мінськ у січні 1901-го доглядати за хворим.
(Вірш «Все, все покинуть, до тебе полинуть...»).
Все, все покинуть, до тебе полинуть,
Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!
Все, все покинуть, з тобою загинуть,
То було б щастя, мій згублений світе!
Стать над тобою і кликнуть до бою
Злую мару, що тебе забирає,
Взять тебе в бою чи вмерти з тобою,
З нами хай щастя і горе вмирає.
[16.11.1900]
Життєвий імпульс: переживання за стан здоров’я коханого. Через місяць
поетеса дізнається з листа від лікаря,
що стан загострюється, - їде до Мінська
з надією на порятунок коханого.
Основна
думка: любов має всеперемагаючу силу
Даний асоціативний
малюнок дуже добре відтворює сюжет поезії. Птах – лірична героїня, яка прагне
подолати великі відстані заради зустрічі з коханим. Сонце – коханий ліричної
героїні, що своїм теплом (існуванням) дає надії, натхнення, сенс життя ліричній
героїні
Вона читає на його прохання
книжки, листи, грає на фортепіано, розмовляє… часто говорить вона одна, а він
очими, жестами відповідає їй. Та через своє безсилля дуже нервує. Ларису
Петрівну не міг зупинити характер Мержинського, що став дуже важким під впливом
хвороби. А побутові труднощі! Багато що просто вражає, коли дізнаєшся про
останні місяці цього кохання. Вона, знаючи, що Сергій дотепер кохає іншу жінку
, біля ліжка хворого пише від його імені листи до «суперниці». Знаходить в собі
сили сказати матері: «Не буду, звичайно, говорити тобі, що начебто мені тепер
легко жити. Це неправдою було б , та лише нагадаю тобі, що я дуже стійка , отже
ж , ти можеш бути впевнена, що мені ніяка небезпека не загрожує…»
У вільну хвилину, затамувавши біль у душі, сиділа над книжками: мала зобов'язання перед журналом «Жизнь».
Жила, як в облозі. У листі до батьків так і писала:
Леся Українка. «Треба жити так, як живуть
люди в осаді: поставити варту і проводити всю роботи так, мов у нормальні
часи».
У Мінську йшов сніг, вітер рвучко
жбурляв лапатими сніжинками, і вони танули, не долітаючи до землі... Тануло й
Сергієве життя. (Вірш «Я бачила, як ти хиливсь додолу...»).
Я бачила, як ти хиливсь додолу,
Пригнічений своїм важким хрестом,
Ти говорив: «Я втомлений… так, справді…
Я дуже втомлений… Боротися? Навіщо?
Я одинокий і… нема вже сили…»
Ти говорив так просто і спокійно,
Щось в голосі тремтіло, мов сльоза,
Та полиском сухим світились очі, –
Як завжди… Я стояла біля тебе,
Не зважилась ані за руку взяти,
Ані схилитися до твого чола,
Ані тебе підвести… Я дивилась,
Як ти хилився під своїм хрестом…
…І потім довго я дивилася на тебе,
Тоді, як ми з тобою розлучились.
Тоді, як тільки образ твій, мій друже,
Привиджувавсь мені в безсонні ночі,
Все голос твій бринів: «Я втомлений… так,
справді…»
І брала я тоді паперу картку білу,
Хотілося мені зібрати тії сльози,
Що в голосі бриніли невидимо.
Колись отак, – розказує легенда, –
Хустиною святая Вероніка
Зібрать хотіла сльози й піт Христа.
Та на хустині замість поту й сліз
Зостався образ у вінці терновім
Того, хто впав знебулий під хрестом.
О, кожний раз, як я збирала сльози
Твої, мій друже, на папір біленький,
Я бачила те чудо Вероніки…
18.11.1900
Однієї
січневої ночі, сидячи біля ліжка смертельно хворого Мержинського, Леся Українка
написала поему «Одержима». Згодом зізналася І. Франкові:
Леся Українка. «Я її в таку ніч писала, після якої, певне, буду довго жити, коли вже
тоді жива осталась. І навіть писала, не перетравивши тугу, а в самому її
апогею».
Сергія
Мержинського не стало 3 березня 1901 року.
Усім
пережитим Леся була вимучена й фізично, й морально. Власне життя без нього
здавалося порожнім і марним. Ще коли Сергій був живий, вона передчувала
довічну розлуку, написала вірш про плющ... (Вірш «Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти...»).
Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти,
Так міцно, щільно, і закрить од світа,
Я не боюсь тобі життя одняти,
Ти будеш, мов руїна, листом вкрита.
Плющ їй дає життя, він обіймає,
Боронить від негоди стіну голу,
Але й руїна стало так тримає
Товариша, аби не впав додолу.
Їм добре так удвох, – як нам з тобою, –
А прийде час розсипатись руїні, –
Нехай вона плюща сховає під собою.
Навіщо здався плющ у самотині?
Хіба на те, аби валятись долі
Пораненим, пошарпаним, без сили
Чи з розпачу повитись на тополі
І статися для неї гірш могили?
[16.11.1900]
Леся Українка. «До Києва їхати не хотілось». Подалася до Ольги Кобилянської, «на
зелену Буковину». Там «трохи відійшла душею».
Але
думки про покійного друга не залишали її. Якось, 7 червня 1901 р., написала три
вірші, в яких запікся біль щойно пережитої драми.
«Уста говорять:
«Він навіки загинув!»
«Ти не хотів мене
взять...»).
«Квіток,
квіток, як можна більше квітів...»
Про
чоловіка Лесі Українки в підручниках теж майже не згадується. І чи могли
літературознавці в умовах тоталітарної освіти написати все про поетесу,
відбити її національну психологію, особливий душевний склад?
Чоловік
Лесі, Климент Васильович Квітка, був на дев'ять років молодший за свою дружину.
Народився в Києві. Закінчив Київський університет. З Лесею познайомився ще у
80-х роках на одному з літературних вечорів Олени Пчілки, матері поетеси, куди
був запрошений як музикознавець, фольклорист
Олена Пчілка. Се дружба чи щось інше?
Леся Українка. Не питай мене про се, мамочко.
Я тільки думаю про те, що я його люблю без міри, без краю, що те кохання — ніж
у моєму серці: вирви ніж з серця — і воно кров'ю зійде.
Климент
Квітка зібрав понад 6 тисяч українських пісень та пісень інших народів. У 1899
— 1900 рр. записав пісні з голосу Лесі Українки від волинських селян.
Значно
пізніше, в кінці травня і на початку червня 1913 р., незадовго до смерті, в
Кутаїсі, Леся продиктувала чоловікові пісні, записані нею на Косівщині
(сучасна Сумська обл.).
Климент
Квітка пережив свою дружину на сорок років, помер у Москві в 1953 р. Був
професором Московської консерваторії, автором багатьох наукових праць:
«Первісні троянди», «Фольклористична спадщина Миколи Лисенка» та ін.
Йому
Леся присвятила низку поезій: «Коли дивлюсь глибоко в любі очі...»,
«О, не кори мене, любий, за
мрії про славу...», «Якби я всіми барвами
владала...».
Олена Пчілка. «Не знаю, чи стала б Леся українською поетесою, коли б не я... Від
батька вона не могла навчитися мови, бо він
не говорив нею. Я робила так, щоб мова народу була моїм дітям найдорожчою.
Життя серед волинських селян сприяло тому. Можу з гордістю сказати, що Лесю
Українку створила я. Я дала їй все — талант, освіту, літературну долю,
придумала для неї псевдонім... Ось тільки щастя я їй не дала».
(вірш
Степана Павленка «Червоні сни», присвячений Лесі Українці)
Я вже не можу. Навіть сни червоні,
Я ж — тільки жінка. Жінка перш за все,
Сріблиться місяць в зорянім полоні,
Дрімає сад з просвітленим лицем.
Пірнає ніч у ніжність, мов у казку,
Здмухнувши денні клопоти з чола.
Я тільки жінка. Жінці треба ласки,
Любові треба, щастя і тепла.
... Тож хай проходять навіть сни червоні,
Я — жінка. І тому я зможу все.
- Які думки та почуття викликали у вас ці
дослідження?
- Що нового ви дізнались?
- Чого
навчились?
- Якою постала перед вами Леся?
Феноменальна жінка. Вона не тільки не зламалася,
вона переплавила своє безмежне горе у вогні творчої фантазії, яка допомагала їй
створити свої шедеври в майбутньому. Геніальна велич духу дала право їй
написати: «Я в серці маю те, що не вмирає…». І якось дивно після цього слухати
скарги наших сучасників на відсутність нетлінних ідеалів . Ніби й не було Лесі. Та треба було якось жити далі, треба було прихилити
до когось свою зболену душу і зранене серце. Тому Леся згодом виходить заміж за
закоханого в неї Климента Квітку.
Особисте життя Лесі Українки як відомої і неординарної особистості цікавило багатьох. Були і домисли, і вигадки. Та ми – не судді.
Особисте життя Лесі Українки як відомої і неординарної особистості цікавило багатьох. Були і домисли, і вигадки. Та ми – не судді.
Домашнє завдання: підготуватися до контрольної роботи
Урок 21.04.2020
Тема. Симбіоз високої духовності і буденного прагматизму в
образі Лукаша. Почуття
кохання Мавки й Лукаша як розквіт творчих сил людини
Найдраматичнішим образом драми є образ Лукаша. Його драматизм, у першу чергу, полягає у нерозумінні самого себе, у його роздвоєності: з одного боку, юнак має співочу душу творця, з іншого — йому не чужі почуття власника, егоїста.
Це підтверджують і слова Мавки, яка говорить: „У тебе голос чистий, як струмок, а очі непрозорі”.
Опрацюйте поданий нижче матервал
Створюючи образ Лукаша, Леся Українка торкнулася надзвичайно важливої життєвої проблеми: вміння реалізувати творчі можливості особистості, особливо якщо ти творча натура. Чим же викликана роздвоєність Лукаша?
Розмірковуємо разом
Ø Опишіть зовнішність Лукаша. (Це — „дуже молодий хлопець, гарний чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний „...в полотняну одежу... сорочка випущена, мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні за стіжки, свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку”)
Ø Які риси характеру персонажа можна побачити під час першої зустрічі з ним напровесні на галяві волинського лісу? (Щирість, дитяча допитливість, чистота помислів юнака)
Ø Що вам відомо про мистецький хист Лукаша? („З очеретів чутно голос сопілки, ніжний, кучерявий, і як він розвивається, так розвивається все в лісі. Спочатку на вербі та вільхах замайоріли сережки, потім береза листом залепетала. На озері розкрились лілеї білі й зазолотіли квітки на лататті. Дика рожа появляє ніжні пуп'янки” — це сопілка Лукаша)
Ø Як впливає на хлопця зустріч з Мавкою? (Зустріч з Мавкою, кохання до неї окрилило Лукаша. Він захоплюється красою Мавки, з подивом спостерігає, зачаровано слухаючи її розповідь, як міниться вираз її очей про зимовий сон природи. Покохавши Мавку, Лукаш розкриває перед нею свою поетичну душу. Як і його кохана, він чує, „як солов'ї весільним співом дзвонять”, „вже не щебечуть, не тьохкають, як завжди, а співають: „Цілуй! Цілуй! Цілуй!”)
Ø Який персонаж, окрім Мавки, позитивно впливає на Лукаша? (Позитивні задатки в характері Лукаша — це вплив дядька Лева. Дядько Лев є втіленням гармонії у стосунках людини і природи, він володіє великою мудрістю і вміє жити у мирі й злагоді з навколишнім світом і силами природи. У мові дядька Лева відбито його життєвий досвід, знання про світ. Він володіє словами, які допомагають облаштувати мирне співжиття з мешканцями лісу і вберегтися від усіляких напастей)
Ø Назвіть причини розвитку негативних рис у характері Лукаша? (Вплив суспільного середовища та обставин життя: лицемірство, корисливість, що панують у взаєминах людей, проникли і в душу Лукаша)
Ø Як на кохання до Мавки вплинуло ставлення до неї матері Лукаша? (Мати постійно незадоволена грою сина на сопілці, його взаєминами з Мавкою, які, на її погляд, заважають працювати. Хоча Лукаш спочатку намагається захищати себе і Мавку, згодом починає розділяти погляди матері на те, що робота і краса — несумісні; невістка в сім'ї — невільниця, гірша наймички, і цінують її за придане; всім і за все треба віддячувати, навіть за почуття любові; „...їм така невістка не до мислі... Тобі недобра з їх свекруха буде!”, „їм невістки треба, бо треба помочі — вони старі. Чужу все до роботи заставляти не випадає... Наймички — не дочки”, „Була надія, що віддячусь потім” — так він каже Мавці, коли вона благає його не зневажати „душі своєї цвіту”)
Ø Що мала на увазі Мавка, коли звернулася до Лукаша зі словами: „...смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись”? (Природа наділила Лукаша поетичним хистом, але способом свого життя він не може піднестися до нього, не може розвинути в собі цей дар. Коли його засмоктує буденщина, практицизм, то вона витісняє з душі юнака вміння творити красу, він не може реалізувати своїх творчих можливостей, бо дбає не про високе, а про буденне, сіре)
Ø Що штовхає Мавку в царство Марища? (Марище (та ж смерть) позбавляє одночасно і мук, і радощів життя. Зрада наносить смертельний удар коханню Мавки. Зневажливі останні слова Лукаша: „Яка страшна! Чого ти з мене хочеш?” — отруйною стрілою вп'ялися у груди Мавки. Коли ж вона почула, як Лукаш заявив матері, що свататиме Килину, то добровільно віддала себе в руки Марища зі словами: „Бери мене! Я хочу забуття!”)
Ø Що ми дізнаємося із змісту ІІІ дії про дальший розвиток подій?
ØНа кого перетворюється Лукаш?
(Мавка не платить Лукашеві злом за зло, а повертає коханому, якого Лісовик перетворив на вовкулаку, знову людську подобу. Вона намагається заступити дорогу Злидням, рятуючи хату суперниці від нужди)
Образ Лукаша набуває в творі алегоричного звучання: він символізує складність людських поривань до ідеалу, приклад того, як засмоктує людину буденщина. Проте вбити мрію неможливо, і саме про це співає сопілка Лукаша у кінці п'єси. В останній сцені Леся Українка показує торжество краси в душі Лукаша. Звернений до власної долі монолог Лукаша перейнятий не стільки скорботою, скільки вірою у високе призначення людини, силу людського хисту, розуму, волі.
Невіддільна від образу Лукаша алегорична постать його Долі. Ця постать підсилює драматичність подій, вона викликає особливий смуток, жаль за втраченим великим щастям, якому немає вороття. Наче морок по гаю, блукає загублена Доля, шукаючи стежки до минулих днів, та ті стежки вже позамітало снігом:
Доля.
Ой колись я навесні
тут по гаю ходила,
по стежках на признаку
дивоцвіти садила.
Ти стоптав дивоцвіти
без ваги попід ноги...
Скрізь терки-байраки,
та й нема признаки,
де шукати дороги.
Пішла і зникла в снігах Лукашева доля, вказавши йому на вербову гілку, що він її кинув. Лукаш підіймає цю гілку-сопілку і починає грати. „Спочатку гра сумна, як зимовий вітер, як жаль про щось загублене і незабутнє, але хутко переможний спів кохання покриває тугу.” Під спів сопілки розцвітає весна. Так, мрію вбити не можна.
Доля — це Лукашева совість, яка чинить суд над його життям.
Домашнє завдання активне
Завдання необхідно виконати до 24 квітня 15:00
В одному з листів Леся писала, що ця драма була створена на честь «волинським лісам». Ця місцевість дивовижно мальовнича, казкова й нині.
Разом із героями-людьми — Лукашем, його матір’ю, дядьком Левом і Килиною — у драмі діють також казкові істоти, якими народна фантазія заселила ліси й води, поля й гори. Про міфічних істот ми дізнаємося вже з «Прологу», у якому з’являються жителі лісового озера: Водяник, Русалка, «Той, що греблі рве». Потерчата, а пізніше — Перелесник, Лісовик, Куць, «Той, що в скелі сидить» та ін. Усіх цих істот читач сприймає як представників природи, які протиставляються людині. Саме зіставлення світу людини і світу природи в їх гармонійних і дисгармонійних взаєминах — тема «Лісової пісні». Конфлікт, розвиток дії підпорядковані провідній ідеї — утвердженню думки, цю світ урятує краса. Краса, яка виявляється у високій, світлій духовності людини, у її гармонії з природою, у жертовній любові й здатності прощати. Така краса очищає й відроджує людину і світ.
Перегляньте відео
Хто це?
1. .... «малий, бородатий
дідок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбранні барви кори, у
волохатій шапці з куниці».
2. ...«гарний
хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з
чорними бровами, з блискучими очима».
3. ... «Він древній, сивий дід, довге волосся і довга біла
борода всуміш з баговинням звисають аж по пояс. Шати на ньому – барви мулу, на
голові корона із стулок черепашки. Голос глухий, але дужий».
4. ..." На ній два вінки – один більший, зелений, другий
маленький, як коронка, перловий, з-під нього спадає серпанок».
5. ... «молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом плавкими рухами; одежа на
йому міниться барвами, від каламутно-жовтої до ясно-блакитної, і поблискує
гострими злотистими іскрами».
6. ... «зелена
одіж на їй просвічує де-не-де крізь плащ золотого волосся, що вкриває всю її
невеличку постать; на голові синій вінок з волошок, у волоссі заплутались
рожеві квітки, ромен, березка».
7.... «страшне Марище».
«Лісова пісня» за стилем — неоромантичний твір. У чому це виявляється? Уже сам жанр — драма-феєрія — передбачає поєднання реального й фантастичного, інтуїтивно-символічного; а також особливо потужний ліричний струмінь.
Конфлікт твору полягає в зіткненні духовно-піднесеного й матеріально- приземленого в душі героя (Лукаша).
У «Лісовій пісні» зіставляються два світи — гармонійно-досконалий (утілюється в панорамі одуховленої природи) і дисгармонійно-примітивний (утілюється в стилі життя людського суспільства).
Ціла тканина драми наскрізь символічна, усі її персонажі й деталі є знаками певних духовних станів. Так, Перелесник і «Той, що греблі рве» символічно втілюють волю, молодість, чин; Водяник, навпаки, — старість і поміркованість. Столітній дуб на галявині біля Лукашевої хати — символ єдності людини й природи (світу духовного). Отож, зрізавши й продавши цей дуб, мати й Килина тим самим остаточно позбавляють себе можливості влитися в гармонію світу, тобто сягнути щастя.
Глибоко символічні центральні персонажі. Лукаш уособлює людину як таку, яка є архетипом людини. Власне, у драмі зосереджується увага передусім на дослідженні саме його психологічного світу. Відповідно дві грані його душі — духовна й матеріальна — утілюються у двох парах образів: досконалого дядька Лева і ще досконалішої Мавки; примітивної матері й ще примітивнішої Килини. Отже, це суто модерністський спосіб зображення: не вплив середовища, не зіткнення з тими чи іншими людьми визначають учинки, життєву настанову Лукаша, а, навпаки, його душа зумовлює середовище: коли в ньому (Лукашеві) переважає духовна грань, вона втілюється в образах дядька Лева і згодом Мавки, коли переважає матеріальна, — утілюється в образах матері, а згодом Килини.
Одним із найдавніших фольклорних символів дівочої краси й кохання вважається зоря. Саме в такому значенні цей образ використовується в драмі. Ясної весняної ночі після першого поцілунку Лукаша Мавка скрикує: «Ух, зірка в серце впала», і в останньому видінні Лукаша Мавка «спалахує раптом давньою красою в зорянім вінці».
Зрада Лукаша й перші страждання Мавки припадають на пізнє літо й осінь. Через художній паралелізм у фольклорі опаданням листя восени підсилюється гіркота від розлуки:
Ой піду я у садочок, там лист опадає.
Порадь мене, подруженька, милий покидає.
Особливо багато фольклорної символіки у фіналі «Лісової пісні». Характерна для народних балад метаморфоза перетворення дівчини на тополю спадає на думку в сцені перевтілення заклятої Килиною Мавки у вербу «з сухим листом та плакучим гіллям», гра Лукаша на сопілці, вирізаній із цієї ж верби; пожежа, під час якої мати з Килиною виносять «на клунках та мішках скулених Злиднів», зустріч Лукаша з Долею.
Провідна ідея — утвердження необхідності згармонізовувати, одухотворювати світ людей — реалізується всіма засобами не тільки в змістовій, а й у формальній площині. Експресія, ритм, гармонія відчуваються в усьому — у зміні настрою дії відповідно до змін природи, у чергуванні персонажів реальних і фантастичних, у багатстві руху, світла, музики.
Завдання на 14.04.
Тема. ДРАМА-ФЕЄРІЯ
«ЛІСОВА ПІСНЯ» ЛЕСІ УКРАЇНКИ
1. Пригадаймо!
Бліц-опитування (усно)
- Назвати
справжнє ім’я Лесі Українки.
- У якому місті
народилася Леся Українка?
- Під яким
літературним псевдонімом працювала її мати?
- Ким за
професією був батько письменниці?
- Як називався
перший вірш Лесі Українки?
- Як називався
підручник, написаний Лесею для молодших сестер?
- Перша збірка
Лесі, що була видана в 1893 році називається…..
- З ким з
культурних діячів була особисто знайома письменниця?
- Чому Леся
Українка багато мандрувала світом?
- З якими
регіонами України пов’язані її життя та творча діяльність?
- Як перекласти
назву вірша «Contra spem spero»?
- Визначте
основний мотив вірша.
Очікувані
відповіді.
- Справжнє ім’я Лесі Українки – Лариса Петрівна
Косач-Квітка.
- Леся Українка народилася в місті
Новоград-Волинському ( колись - Звягель).
- Мати Лесі Українки працювала під
літературним псевдонімом Олена Пчілка.
- Батько, Петро Косач, був юристом.
- Перший вірш Лесі Українки – «Надія».
- Це підручник «Стародавня історія
східних народів».
- «На крилах пісень».
- Леся Українка була знайома з Михайло
Павликом, Іваном Франком, Іваном Трушем, Ольгою Кобилянською, Сергієм
Мержинським, Михайлом Драгомановим .
- З дитинства письменниця хворіла на
сухоти, тому змушена була виїздити на лікування до Європи, Азії й навіть Африки.
- Життя письменниці тісно переплетене з
Волинню, Полтавщиною.
- Без надії сподіваюсь.
- Цей вірш сама Леся назвала безнадійно-надійним, бо у ньому звучить
мотив надії, що може додати життєвих сил навіть такому безнадійному хворому , як вона сама.
2. Запишіть визначення в зошити
Аукціон визначень
Драма
– це драматичний твір, в основу якого покладено соціальний чи побутовий
конфлікт. Від трагедії відрізняється конкретністю відтворення життя, меншим
масштабом подій.
Драматична поема - переважно невелика за розміром
віршована п'єса, в якій зливаються
драматичне й ліричне розкриття теми, виклад матеріалу відзначається лаконізмом,
відсутні широкий фон подій і зовнішня інтрига, а вся увага зосереджена на
розкритті ідейного конфлікту між основними противниками в момент його найбільшого
загострення.
Феєрія - театральна чи циркова
вистава, побудована на фантастично-казковому сюжеті, в якій з метою вразити
глядача використовуються різноманітні сценічні ефекти .
Драма-феєрія — п'єса з казково-фантастичним сюжетом і персонажами.
3. Опрацюйте поданий нижче матеріал
«Лісова пісня» — добре знаний ,улюблений читачами
драматичний твір Лесі Українки. На час його написання вже була поставлена на
сцені психологічна драма "Блакитна троянда", створені такі шедеври,
як "Кассандра", "В катакомбах", "У пущі",
"На руїнах", "Камінний господар", "Адвокат
Мартіан"... Це ті твори, які дають право поставити ім'я Лесі Українки в
один ряд з найвидатнішими драматургами світу.
І раптом — "Лісова пісня",
драма-казка, твір нібито найлегший для сприймання й розуміння. Написала його
Леся в 1911 році, коли прогресуюча хвороба забирала останні сили, а натхнення
не давало спокою, кликало до творчості, неначе поспішало видобути з її серця
"те, що не вмирає". Це була творчість на межі життя і смерті. Праця
допомагала боротися "з виснаженням, високою температурою та іншими
пригнітаючими інтелект симптомами" (з листа Лесі). "Юрба образів не дає мені спати по ночах, мучить, як
нова недуга, — отоді вже приходить демон, лютіший над всі недуги, і наказує
мені писати, а потім я знову лежу як порожня торбина. Отак я писала
"Лісову пісню" і все, що писала останнього часу",— розповідала, письменниця про
стан, який переживала, створюючи драму-феєрію. Сама ж історія написання п'єси
нерозривно пов'язана з так званим грузинським періодом життя поетеси
(1908—1913). Під впливом розлуки з рідним краєм Леся Українка, не маючи змоги
через хворобу відвідати дорогу її серцю Волинь, згадала свої ліси і «затужила
за ними». Саме ця туга, за словами самої поетеси, і була справжнім імпульсом до
створення «Лісової пісні». П'єсу написано в небачено короткі строки — за
дванадцять днів липня.
Із листа Лесі Українки до сестри: «Писала я її недовго, 10-12 днів, і не
писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій».
Образи драми поселилися в душі Лесі
Українки ще в дитинстві. Вони прийшли до неї з волинських лісів, поліських озер
та боліт, з легенд та міфів, яких наслухалася від волинян. Очевидно,
"батьківщиною" "Лісової пісні" була мила її серцю
Ковельщина, що подарувала їй силу-силенну дитячих вражень, хоч уперше про мавку
Леся почула в Жабориці на Звягельщині.
Одна з найпам'ятніших подій дитинства —
поїздка з матір'ю у Скулин до дядька Лева на прізвище Бас. Після перепочинку з
дороги Косачі вирушили на урочище Нечимне неподалік від Скулина. Шість разів
відвідувала Леся береги лісового озера, а дядьків небіж Ярмило, вже парубок,
катав її по озеру на човні.
Спогади Ольги Косач - Кривинюк про відвідини
цих місць найяскравіше розкривають джерела драми-феєрії "Лісова
пісня": «Побули ми трохи в Скулині, а потім з своєю господою пішли до
лісу, туди, куди дядько Лев вибрався з бидлом на літо. То було урочище Нечимне з
великим лісовим бездонним, як говорили тамтешні люди, озером. 3 одного боку
озера був смарагдово-зелений дерновий облудний берег, що йшов хвилями під
ногами і, прориваючись, не давав приступитися до самої води, з інших боків
берега були зарослі очеретом та різними хащами. Кругом озера був старий густий
великий листяний ліс, з одного боку він підходив до поля, а з другого переходив
у старезний сосновий бір, що тягся на багато верстов.
У дядька Лева в Нечимному була хатина і шопа
на сіно з трьома стінами і стріхою. З четвертого боку шопа була відкрита якраз
у бік озера. У тій шопі на сіні ми ночували тоді саме були місячні ночі, і Леся
навіть вночі мала перед очима той краєвид з "Лісової пісні", який був
би найдокпаднішою декорацією до неї, коли б я була малярем та намалювала його,
як пам'ятаю досі...
У дядька Лева ми пробули три дні і дві ночі,
ходили геть скрізь по лісі, в бір, коло озера. Дядько Лев не палив у хаті. а
клав огнище надворі... раз у раз наглядаючи свого бидла. Ходячи по лісі та коло
озера, надто ж сидячи біля вогнища, почули ми багато, багато оповідань про той
ліс, про озеро, про всяку "силу" лісову, водяну, польову та про їхні
звичаї і відносини між собою і людьми. Коли перечитую "Лісову пісню"
або дивлюся на неї на сцені, зараз мені в уяві стає Нечимне з його краєвидом, з
тими людьми, що були там з нами...
У Лесиній "Лісовій пісні" нема ні
одного персонажа, ні одного повір'я, ні одної мелодії, щоб були мені
незнайомі,— все то мої давні знайомі поліські...»
Про себе письменниця казала, що має
"лісову натуру", а Олена Пчілка зауважувала, що Леся добре засвоїла
волинську говірку й часто використовувала її у своїй мові. Ця говірка є і в
"Лісовій пісні". Вона додає драмі своєрідного волинського колориту.
«Лісову пісню» вперше було надруковано в «Літературному віснику» за 1912 рік.
Окремим виданням твір вийшов у 1914 році. За життя поетеси драма не була
поставлена на сцені. Вперше її поставили у 1918 році.
4. Виконання тестових завдань.
1. «Лісова
пісня» написана в:
-1912
-1914
-1911
2. Леся Українка
писала твір …. днів:
- 5
- 7
- 12
3. Композиційно
твір складається з :
- прологу і 3
дій
- з 5 дій і
епілогу
- з прологу і 2
дій
4. Кожна частина
твору співвіднесена з:
- порою року
- новим коханням
- переїздом
героїв
5. Образ Мавки …
- трагічний
- романтичний
- егоїстичний
6. На кого
перетворено Лукаша за його зраду?
- лісовик
- вовкулака
- дух
7. Прототипом
для образу дядька Лева був :
- Лев
Скулинський (Бас)
- Лев Толстой
- Лев Іваничук
8. Про що
говорила Мавка словами « Я в серці маю те, що не вмирає…»?
- зрада
- добро
- щире кохання
9. Лукаш
засватав Килину…
- з власної волі
- за настоянням
матері
- за порадою
Мавки
10. Хто повернув
Лукашеві людський вигляд?
- Лісовик
- Мавка
- мати
11. Які
протилежності зіткнулися в даному творі?
- духовне
багатство та матеріальне забезпечення
- добро і зло
- надія та
безнадія
12. Цей твір
часто називають
- гімном
справжнього кохання
- гімном
Волинській природі
- гімном
переможця
5. Домашнє завдання. Скласти цитатну характеристику Мавки
ПЕРЕГЛЯНЬТЕ ФІЛЬМ ( ЗА БАЖАННЯМ)
https://kovalinka50blo.blogspot.com/
ПЕРЕГЛЯНЬТЕ ФІЛЬМ ( ЗА БАЖАННЯМ)
https://kovalinka50blo.blogspot.com/
Завдання на 17.04.
Тема. Неоромантичний образ Мавки
Перевірмо тести
1в, 2в,3а, 4а,5б, 6б,7а,8в,9б,10б,11а,12а
Опрацюйте поданий нижче матеріал
Леся Українка внесла в українську
літературу образ особистості нового типу — людини непохитної волі, високих
почуттів, гордої, самодостатньої, талановитої і мужньої, на думку Дмитра
Донцова, дослідника її творчості, багато в чому схожої на автора.
Сьогодні ми, знайомлячись із головною
героїнею драми-феєрії „Лісова пісня”, переконаємося, що вона якнайкраще втілює
Лесину концепцію людини: постає перед нами як тип особистості, вільної у своїх
почуттях, думках і вчинках, кожен порух душі якої віддзеркалює її глибину й
неповторність, красу і велич.
Усі персонажі „Лісової пісні” умовно
діляться на дві групи: людей та міфологічних, фантастичних істот, які
представляють світ природи. Між світом природи і людьми існують певні
протиріччя. Водночас ці світи тісно пов'язані, і зв'язуючою ланкою між ним є
образ Мавки. Наприклад, звичайний сільський хлопець Лукаш навіть не
здогадується про те, що природа щедро вклала в його душу поетичний дар, який
промовляє тихим голосом його сопілки. Почула його і зрозуміла лісова істота
Мавка, і голос цей запалив у ній іскру людського почуття — кохання. Всіма
силами Мавка намагається допомогти Лукашеві „своїм життям до себе дорівнятись”,
але атмосфера буденщини та черствого житейського практицизму стають на заваді,
не дають їй цього досягти.
Зовнішність
„В ясно-зеленій одежі, з розпущеними
чорними, з зеленим полиском, косами...”
„Як дівчина... ба ні, хутчій як панна, бо
й руки білі, і сама тоненька, і якось так убрана не по-наськи...”
З розвитком дії змінюється і її зовнішній
вигляд. Спочатку вона постає перед читачем „наче лісова царівна у зорянім вінку
на темних косах”. У другій дії, щоб сподобатися матері Лукаша, за її намовою
Мавка перевдягається у буденний одяг сільської дівчини, перетворюючись на
покірну служницю. І все це заради великого, до самозречення, кохання до Лукаша,
яке дало їй безсмертну душу, смисл і мету її існуванню. Її серце об'єднало все,
що є найкращого і в „лісовому”, і в „людському”. Саме через це вона не може
повернутися до легковажного рослинного життя і веселих пустощів з Перелесником,
попри всі намагання лісових істот повернути її назад, примусити її забути „хатній,
рабський дух”.
Мова Мавки свідчить про
її повагу до навколишніх міфічних істот і людей. Навіть на грубощі вона
відповідає лагідно. Мова незвична, багата, поетична. Також її мова афористична:
„Не зневажай душі своєї цвіту”, „Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю
те, що не вмирає”; „Що ж? Хіба крові не варта краса?”; „Сумно, що не можеш ти
своїм життям до себе дорівнятись”.
Внутрішній образ
Характер персонажа — сильний, цілісний,
вольовий. У лісової дівчині гармонійно поєднуються зовнішня краса з багатим
внутрішнім світом. Переступивши фізично поріг буденного життя, в якому існують
розрахунок, користолюбство, лицемірство, зрада, прагнення до матеріального
збагачення, Мавка не переступає цього порога духовно. Вона не стала простою
смертною, а залишилася ідеально чистою, незрадливою, щирою, бо саме так розуміє
кохання.
Зраджена Лукашем, якого покарано за це
втратою людської подоби, вона знаходить у своєму люблячому серці слова, які
перетворюють його знову на людину.
Ø Як це характеризує Мавку?
Ø Що, на вашу думку, символізує цей образ?
(Уособлення духовності й невмирущої краси, символ прекрасної мрії)
У кінці твору Мавка гине фізично. Але
розв'язка твору оптимістична, тому що Мавка є уособленням духовності й
невмирущої краси, а вона — вічна. Із упевненістю можна сказати, що Мавка — це
витворений уявою поетеси ідеал гармонійної людини, яка живе вільним, духовно багатим
життям, у повній злагоді з природою. Саме тому їй не судилися ні смерть, ні
забуття.
2. Дослідна робота
Досліджуємо образ-персонаж у трьох світах
драми. Спостереження узагальнюємо у вигляді таблиці.
Образ Мавки у трьох
світах драми
3. Романтична та
міфологічна складова образу Мавки
Ø Риси романтичного героя. (Незалежна,
непересічна особистість, яка протестує проти суспільних умов, що обмежують її
свободу. Її душа роздвоєна між світом реальності та світом мрій, доля —
трагічна)
ØРиси героя неоромантичного твору. (Герой
заперечує прозу „обивательського життя”. Оспівує мужність, подвиг, романтику
пригод. Діє в екзотичних умовах. Непересічна сильна особистість, нерідко
наділена рисами „надлюдини”. Вигнанець, що протистоїть суспільній більшості,
шукач романтики і пригод, прагне поєднати ідеал з дійсністю. Самотній)
Ø Що з названих ознак відповідає образу
Мавки? (Непересічна сильна особистість, яка існує у двосвітті. Волелюбна,
прагне гармонії та ідеалу, доля трагічна)
Ø Риси міфологічного героя. (Герої
міфів алегоричні, символічні, існують у двох світах: міфологічному та світу
людей. Здатні перетворюватися на іншу подобу)
Ø Що з названих рис відповідає образу
Мавки? (Мавка існує у міфологічному світі та людському. Вона символізує
гармонійну людину, уособлює духовність і невмирущу красу, є символом прекрасної
мрії, перетворюється на вербу)
Проблемне питання
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1. Опрацювати матеріал уроку.
2. Вивчити напам'ять монолог Мавки „О, не
журися за тіло...”.
3. Підготуватися до характеристики образу
Лукаша.
Комментариев нет:
Отправить комментарий