Пантелеймон Куліш "Чорна рада"

Завдання на 25.05.2020

Тема. Узагальнення й систематизація вивченого

Пройдіть підсумкове тестування за посиланням

https://distance.edu.vn.ua/ukr_l_test/ul91.html

Завдання на 27.05.2020
Список літератури на літо

Українська література

10 клас

• Іван Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я»
• Панас Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні» (1, 4 частини)
• Іван Карпенко-Карий «Мартин Боруля»
• Іван Франко «Гімн» («Замість пролога»), «Сікстинська мадонна», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Чого являєшся мені...», «Легенда про вічне життя», «Мойсей», «Сойчине крило»
• Михайло Коцюбинський «Intermezzo», «Тіні забутих предків»
• Ольга Кобилянська «Іmpromtu phantasie», «Valse melancolique»
• Василь Стефаник «Камінний хрест»
• Леся Українка (Лариса Косач) «Contra spem spero!», «Слово, чому ти не твердая криця…», «Мріє, не зрадь», «Стояла я і слухала весну…», «Лісова пісня»
• Микола Вороний «Блакитна Панна», «Інфанта»
• Олександр Олесь (О. Кандиба) «З журбою радість обнялась...», «Чари ночі», «О слово рідне! Орле скутий!..», «По дорозі в Казку»
• Володимир Винниченко «Момент»

Завдання на 20.05.2020

Тема. Контрольна робота за ІІ семестр

код доступу буде повідомлено о 9.55.

Завдання на 18.05.2020

Тема. Контрольна робота. Творчість П.Куліша та Марка Вовчка

Контрольну роботу необхідно виконати до  19 травня 13:00.

Код доступу 173794,

відкривши посилання
join.naurok.ua

Завдання на 13.05.2020

Тема. Марко Вовчок "Інститутка"

1. Опрацюйте поданий нижче матеріал

Повість «Інститутка» українською мовою вперше вийшла 1862 року в журналі «Основа» з посвятою Т. Шевченкові. Це соціальна повість. У ній показано конфлікт між поміщиками та кріпаками, наростання стихійної боротьби народу за визволення. Недаремно Марко Вовчок в уста своєї героїні Устини вкладає слова, у яких прочитується провідна ідея твору: «Любо на волі дихнути».

Марко Вовчок із вражаючою силою змальовує трагічні долі жінок-кріпачок, які в тогочасному суспільстві були найбільш гнобленими, приниженими і безправними.

Достатньо згадати її оповідання «Горпина», у якому змальовано трагедію матері, що втратила маленьку дитину, бо замість того щоб доглядати за хворим немовлям, мусила йти на панщину. Від горя мати збожеволіла.

В оповіданні «Козачка» розповідається про козачку, яка, одружившись із кріпаком, теж стала кріпачкою. Кріпаками були і її діти. Це призвело до трагедії всього подальшого життя героїні.

Оповідання «Два сини» — типова для тих часів історія життя матері-вдови, синів якої пан віддав у рекрути і їх згубила царська солдатчина.

У повісті «Інститутка» Марко Вовчок теж розповідає про долю кріпаків та змальовує поміщиків, які, розбещені своєю владою над кріпаками, знущаються з них. У творі порушено найважливішу проблему першої половини XIX століття — вплив кріпацтва на людські долі.

Персонажі згруповано за методом контрасту. З одного боку — кріпаки, з іншого — представники панства. Розповідь ведеться від імені молодої кріпачки Устини, яка спочатку належала старій пані, а потім стала покоївкою молодої панночки-інститутки.

У повісті зображено два покоління панів і два покоління кріпаків. Поміщиця-внучка виявляється ще жорстокішою й аморальнішою кріпосницею, ніж стара пані. Про наростання антикріпосницьких настроїв у суспільстві свідчить те, що представники молодого покоління кріпаків, на відміну від терплячої бабусі-кріпачки, прагнуть позбутися кайданів кріпацтва і протестують проти панських знущань.

«Інститутка» Марка Вовчка була першим зразком соціальної повісті в українській літературі, відкрила нові обрії та творчі можливості критичного реалізму.

2. Характеристика образу Устини.

У повісті «Інститутка», як і в більшості інших своїх творів, Марко Вовчок використовує форму оповіді від першої особи. Оповідач — кріпачка Устина, вона розповідає про своє життя. За допомогою її образу письменниця показує весь драматизм підневільного життя кріпаків.

Образ Устини приваблює життєрадісною вдачею, волелюбністю й оптимізмом. Дівчина рано залишилася сиротою, росла в чужих людей. А коли їй виповнилося десять років, її забрали до панського двору. Важко Устині було у старої пані. Цілий день дівчата виконували нудну роботу, яка «докучає, аж пече; та що врадиш?» Та зовсім нестерпним стало життя при панночці. Устина терпіла постійні образи, приниження, навіть жорстоке фізичне покарання. «Прийду було її вбирати, вже якої наруги я од неї не натерплюся!..» — говорить Устина. А одного разу панночка мало не задушила свою покоївку.

Устина — мудра й розважлива людина, не зважаючи на те, що молода. Багато довелося витерпіти й пережити їй глуму, зневаги, лайки, а іноді й бійки, але вона не стала ні жорстокою, ні злою: «А я зроду така вдалася... Було, мене й б’ють — не здержу серця, заплачу, а роздумаюсь трохи — і сміюся». Вона зуміла зберегти в собі людяність та доброту. Недаремно до неї горнуться і Катря, і Назар, і старенька бабуся.

Устина покірна долі, мовчки зносить усі знущання. Але весь час мріє про волю: «Коли б воля, заспівав би так, щоб і на селі лунало...». Звільнилася вона від новочасного рабства, коли чоловіка, Прокопа, віддали в москалі. І хоча Устині і в місті доводилося тяжко працювати, але вона почувала себе щасливою та безмежно вдячною Прокопу за те, що він визволив її з кріпаччини. Сам Прокіп «уже сім год, як... пішов» у похід, а Устина не має про нього жодної звістки, сумує за чоловіком і не знає, чи повернеться він колись.

Устина спокійно, щирим і довірливим тоном розповідає про своє нелегке життя, однак за цією зовнішньо спокійною, стриманою тональністю відчувається внутрішній драматизм.

3. Порівняльна характеристика кріпачки Устини й панночки-інститутки.

У повісті Марко Вовчок протиставляє образи дівчини-кріпачки Устини й молодої пані-інститутки. Устина так передає свої враження від зовнішності панночки: «І що ж то за хороша з лиця була! Здається, і не змалювати такої краси!». Але між зовнішнім виглядом інститутки та її внутрішньою суттю існує контраст. Панночка — жорстока, егоїстична та морально обмежена людина. Незважаючи на те, що вона навчалася в інституті шляхетних дівчат, насправді залишилася неосвіченою, адже була переконана, що, крім французької мови, музики і танців, нічого не потрібно у світському товаристві. Усі інші предмети панночка називає дурницею, а навчання — мукою. Це людина з пустою головою й холодним серцем.

Зовсім інша кріпачка Устина. За вдачею вона шляхетна, лагідна й життєрадісна, усім бажає добра та щастя. Душа дівчини відкрита до всього прекрасного. «Весело бачити степ, поля красні...» — говорить вона. Устина любить сонце, квіти. Вона тонко відчуває навколишню природу: «Вітрець шелесне та принесе у віконце мені пахучий бузок...». Устина любить людей, щиро та глибоко кохає Прокопа. Хоч подружнє життя за умов кріпосницької дійсності й не принесло їй повного щастя, але дівчині стало легше: «Зійдешся з ним — весело й любо; усе лихо забуду...»

Інститутка закохалася в полкового лікаря. Але її кохання було примхою, молода поміщиця виявила сухий і точний розрахунок у почуттях. На хуторі ж чоловіка, куди молоді переїхали після весілля, вона показала себе жорстоким, свавільним і лютим експлуататором. Необмеженість влади над кріпаками підігрівала її деспотизм, мовчазна згода «доброго пана» перетворила життя людей на каторгу.

Психологічну характеристику інститутки доповнює її мова, груба і лайлива, коли вона говорить із кріпаками. До рівних собі панночка «ляскотить по-пташиному». Устина ж лагідна до всіх.

Устина — це типовий образ кріпачки, тому що в її характері домінують якості, притаманні більшості кріпаків: покірність, доброта, моральна чистота. Інститутка є типовим образом крі­посниці. Майже всі кріпосники були жорстокими, свавільними, бездушними та ненажерливими.

— Що з уроків історії ви знаєте про кріпацтво?

— Як жилося дівчатам-кріпачкам у маєтку старої пані? Як автор передає їхнє бажання волі?

— З яким настроєм чекають у маєтку приїзду молодої панночки-інститутки? Чому?

— Якою виявилася випускниця Інституту шляхетних дівчат?

— Що мала на увазі Устина, коли говорила «Чудне панське кохання»?

— Як змінилося життя на хуторі після приїзду туди інститутки з чоловіком?

— Знайдіть уривки, у яких йдеться про господарювання на хуторі молодої, красивої, освіченої пані?

— Чому селяни не дочекалися захисту від свого «доброго» пана?

3. Дослідницько-пошукова робота.

— Якими словами Марко Вовчок характеризує паразитичне й нікчемне життя панства? Знайдіть у тексті твору відповідні цитати. («Солодко з’їсти, п’яно спити, хороше походити,— а більше що?»)

— За допомогою яких слів письменниця малює безправне життя народу? («Люди прокидалися і лягали плачучи, проклинаючи. Усе пригнула по-своєму молода пані, усім роботу тяжку, усім лихо пекуче ізнайшла...»)

— Назвіть представників панства. Чому вони безіменні? (Стара пані, інститутка, полковий лікар — чоловік інститутки. Вони безіменні, бо втратили людську подобу.)

— Як ставиться автор до кріпаків? Із чого це видно?

— Зіставте образи Прокопа і Назара з образом пана-ліберала, Устини — з образом панночки. Зробіть висновки.

• Проблемне питання.

— Чи одинакові типи кріпаків та панів змальовано в повісті?

 Домашнє завдання 

Завдання необхідно виконати до  14 травня 19:00 ред.

Код доступу 554478,

відкривши посилання
join.naurok.ua

Завдання на 06.05.2020

Тема. Марко Вовчок. Життя і творчість. Вовчок як перекладач

"Нічого подібного ще не було в літературі нашій. Це золоте дно для прийдешніх письменників українських. Так треба оповідати про народ! Так треба співчувати народу", – говорив Пантелеймон Куліш про молоду письменницю з чоловічим псевдонімом Марко Вовчок. А ось перші відгуки про Марка Вовчка Івана Франка:«Ясна зоря нашого українського письменства, що запалила серце українського та неукраїнського читача своїми гуманними, проймаючими до мозку кісток оповіданнями з кріпацького життя України». Такі вищою мірою прихильні й захоплюючі відгуки критики, та ще й в особі найвидатніших її представників, не здобував жоден із тогочасних письменників. 

Орловський край подарував світу найбільших художників слова. Видатні російські письменники Тургенєв і Лєсков, Тютчев і Фет народилися в цих місцях. Тут пройшло дитинство і Марії Вілінської – в майбутньому відомої української і російської письменниці Марка Вовчка.

1.     Опрацюйте статтю підручника  ст. 293-295

2.Перегляньте відео за посиланням

https://www.youtube.com/watch?v=VwdhI2LyzV0

3. Аналіз та закріплення прочитаного матеріалу 

-   Де і коли народилася Марко Вовчок?

Орієнтовна відповідь

(22 грудня 1833 року в с.Єкатерининському орловської губернії в Росії)

-   Ким були батьки письменниці?

Орієнтовна відповідь

(Батько був збіднілим дворянином, який рано помер, коли ще письменниця була малою, а мати вийшла вдруге заміж за поміщика)

-   Які спогади про вітчима закарбувалися в пам'яті Марка Вовчка і стали провідною темою для деяких її творів?

Орієнтовна відповідь

(Жорстоке ставлення до покріпатчиних селян)

-   Яку науку матері дівчина найбільше запам'ятала?

Орієнтовна відповідь

(Культурна людина повинна знати кілька мов)

-   Де навчалася Марко Вовчок?

Орієнтовна відповідь

(Навчалася в Харкові в жіночому пансіоні)

-   Як склалося життя письменниці після навчання?

Орієнтовна відповідь

(Вона не повернулася додому, а залишилася в Орлі, де виховувала тітиних дітей і познайомилася зі своїм чоловіком Опанасом Марковичем)

-   Ким був чоловік письменниці, і як від опинився в Орлі?

Орієнтовна відповідь

(Опанас Маркович був етнографом та фольклористом, якого заслали в Орел за участь у Кирило-Мефодіївському братстві)

-   Як склалося життя подружжя?

Орієнтовна відповідь

( У 1851 році вони одружилися і поїхали в Україну,  збирали фольклор, письменниця ближче познайомилася з українською творчістю та звичаями)

-   Що спонукало Марко Вовчок розпочати письменницьку діяльність?

Орієнтовна відповідь

(Важке життя закріпачених селян, жорстоке і несправедливе ставлення до них панів)

-   Розкажіть про першу збірку письменниці.

Орієнтовна відповідь

(Перша збірка називається “Народні оповідання”. Була надрукована у 1857 році в Петербурзі)

-   Чому Марко Вовчок переїздить до західноєвропейських країн?Як складається життя за кордоном?

Орієнтовна відповідь

(Письменниця у 1859 році захворіла і переїхала до Німеччини на лікування. Там вона познайомилася з Д. Менделєєвим та І. Сєченовим. Згодом лікується в Лондоні та в Італії, де знайомиться з І. Тургенєвим, О. Герценим, Л. Толстим. Брала активну участь в організації на поширенні матеріалів герценівського “Колокола”)

-   Що ви знаєте про відомих людей, з якими познайомилася Марко Вовчок за границею?

Орієнтовна відповідь

( Д. Менделєєв - видатний російський хімік, автор періодичної таблиці хімічних елементів;

 І. Сєченов - російський фізіолог і психолог, який започаткував фізіологічну школу;

О.Герцен - відомий російський публіцист, літературний критик. письменник;

 І. Тургенєв - російський письменник. Відомі твори: “Батьки і діти” (“Отцы и дети”), “Дворянське гніздо” (“Дворянское гнездо”), “Дим” (“Дым”), “Напередодні” (“Накануне”), “Перше кохання” (Первая любовь”), “Записки мисливця” (“Записки охотника”) та ін.;

Л. Толстой - російський письменник. Відомі твори: “Війна і мир” (“Война і мир”), “Анна Кареніна” (“Анна Каренина”)

-   Розкажіть про життя і творчість письменниці Парижі.

Орієнтовна відповідь

(Марко Вовчок переїхала до Франції з сином Богданом у 1860 році проживала там до 1866 року. Знання французької мови дало можливість письменниці займатися перекладацькою діяльністю та писати власні твори. Повість-казку “Маруся” перевидавали 20 разів і була нагороджена премією Французької академії. Цей твір став класичним твором французької дитячої літератури. Проживаючи в Парижі Марко Вовчок дізналася про смерть Т.Г.Шевченка)

-   Які відносини були у Марка Вовчка з Т. Шевченком?

Орієнтовна відповідь

(Т. Шевченко називав письменницю своєю “донею”, а себе - “іі хрещеним”. У вірші “Марку Вовчку” поет висловив свою прихильність до творчості письменниці, яка також у своїх творах висвітлювала проблеми покріпаченої України. Повість “Інститутка” була присвячена Т.Шевченку)

-   Розкажіть про повернення Марка Вовчка з-за кордону.

Орієнтовна відповідь

(Повернулася письменниця до Петербурга, де прожила 10 років. Тут вона в журналі “Отечественные записки” видає свої російськомовні твори “Тёплое гнёздышко”, “Живая душа”, редагує журнал “Переводы лучших иностранных писателей”, перекладає твори Ж.Верна, Г.-К. Андерсена, А.Є. Брема)

-   Що ви знаєте про Жуля Верна, Г. К. Андерсена, А.Є. Брема?

Орієнтовна відповідь

( Жуль Верн - французький письменник, один із засновників жанру наукової фантастики. Відомі твори: “Діти капітана Гранта”, “20 000 льє під водою”, “Подорож до центру Землі”, “Навколо Місяця”, “Подорож і пригоди капітана Гатераса”, “П’ять тижнів на повітряній кулі”, “Навколо світу за вісімдесят днів”, “П’ятнадцятирічний капітан” та ін.;

 Ганс Крістіан Андерсен - данський відомий письменник, казкар. Відомі твори: “Снігова королева”, “Гидке каченя”, “Непохитний олов'яний солдатик”, “Дюймовочка” та ін.;

Альфред Едмунд Брем - німецький вчений, зоолог, мандрівник. Відомий твір: науково-популярна робота “Життя тварин”)

-   Чому Марко Вовчок покидає Петербург?

Орієнтовна відповідь

(За повість “Кармелюк” письменницю хотіли притягнути до суду, а за чітку громадянську позицію її почали переслідувати. Марко Вовкок захворіла і поїхала з російської столиці)

-   Як склалося життя письменниці після від'їзду з Петербурга?

Орієнтовна відповідь

(Помер Опанас Маркович і Марко Вовчок вийшла заміж за Михайла Лобача-Жученка. Письменниця 7 років жила під Києвом на Богуславщині, збирала фольклор, писала твори)

-   Розкажіть про останні роки Марка Вовчка.

Орієнтовна відповідь

(Останні роки свого життя Марко Вовчок провела на Кавказі. Померла 10 серпня 1907 року в Кабардино-Балкарії у м. Нальчику. Там і похована)

4. Аналіз перекладацької діяльності Марка Вовчка 

Перебуваючи у Парижі  Марко Вовчок познайомилася з відомим французьким письменником, редактором і видавцем П’єром-Жулем Етцелем.   

Це знайомство надихнуло письменницю займатися перекладацькою діяльністю. Повернувшись з Франції, з 1868 по 1876 роки Марко Вовчок перекладає російською мовою твори В. Гюго, Г.К. Андерсена, Ж.Верна.

П.-Ж. Етцель у переписці з письменницею вказав, що її “годилось би увінчати золотою рибкою” за корисну перекладацьку діяльність у його фірмі”. Марко Вовчок переклала такі відомі твори Жуля Верна як “Навколо Місяця”, “Діти капітана Гранта”, “П'ятнадцятирічний капітан”, “20 000 льє під водою”, “Вісімнадцять тисяч верств під водою”, “Навколо світу за 80 днів”. Проте, за переклади казок Г.К. Андерсена російські громадські діячки та перекладачки Надія Стасова та Марія Трубникова звинуватили Марка Вовчка у використанні їхніх, зроблених раніше, перекладів. Суперечка точилася в 1872 році в газеті “С. - Петербургские ведомости” і призвела до створення третейського суду та розгляду ним спільних рис перекладів. На жаль, хоч і переклади Марка Вовчка були на вищому художньому рівні, але висновок суду був не на її користь.

Крім того, письменниця видала серію публіцистичних творів про англійських письменників під назвою “Мрачные картинки”. Марко Вовчок ще часто поверталася до Франції у справах, а тісна співпраця з Етцелем налагоджувала взаємовигідні зв'язки з російськими видавцями.

У 1869 році Марко Вовчок пробує видавати свою газету “Стрела”, проте, дозволу не отримала, через те, що жінка не може займатися видавництвом газети. 

У 1870 році письменниця разом з Семеном Звонарьовим, який був книговидавцем і мав свою книгарню, отримала дозвіл на видання ілюстрованого щомісячного журналу “Переводы лучших иностранных писателей”.

5.  Проблемні питання

-   Чому Марія Вілінська взяла чоловічий псевдонім Марко Вовчок?

-   Чому росіянка за походженням займала чітку проукраїнську громадянську позицію?

Домашнє завдання. 

1.Прочитати твір "Інститутка" Марка Вовчка

2.Заповнити сторінку письменниці

Завдання на 04.05.2020

Тема. Контрольна робота

Завдання необхідно виконати   4 травня до 23:00 

Код доступу 646989, відкривши посилання

join.naurok.ua

Завдання на 27.04.2020

Тема. Робота над змістом роману П.Куліша "Чорна рада"

Композиція

Твір містить 18 розділів. Автор влучно використав композиційний прийом — подорож героїв. Цей прийом дає змогу показати широку панораму народного життя, різні стани, верстви населення, ознайомити і героїв твору, і читачів із тим, як і чим живе й дихає народ, складними соціальними проблемами тогочасності.

Експозиція: зображення історичної епохи, у якій відбуватимуться події твору, знайомство з головними героями роману.

Зав’язка: прагнення Шрама підтримати на раді Я.Сомка, подолати розбрат і безлад серед козацтва.

Кульмінація: проведення «чорної ради», за підсумками якої І. Брюховецький — гетьман, Я. Сомко — в’язень.

Розв’язка: смерть Я. Сомка, І. Шрама; одруження Петра з Лесею.

Герої твору.

Усі дійові особи (історичні й вигадані) різко поділяються на дві групи: прибічники Я. Сомка й І. Брюховецького. Історичні — Я. Сомко, І. Брюховецький, Васюта, Шрам, М. Гвинтовка, Вуяхевич; вигадані — Кирило Тур і його товариш, божий чоловік, Черевані, Петро й Леся.

Робота над змістом твору.

І розділ

• Чому в підзаголовку до назви роману зазначено: «Хроніка 1663 року».
• За яких часів відбуваються події у творі? Про що це свідчить?
• Що П. Куліш зазначає про Череваня, знайомлячи цього героя з читачем? («…був тяжко грошовитий, да й веселий пан із козацтва, що збагатилось за десятилітню війну з ляхами. Річ тут про Б. Хмельницького, як він років з десяток шарпав з козаками шляхетних ляхів і недоляшків. От тоді-то й Черевань доскочив собі незчисленного скарбу, та після війни й сів хутором коло Києва»)
• Яких страждань у минулому зазнав Василь Невільник? («Ох, боже правий! Далась мені та проклята неволя добре знати, не забуду її довіку!»)
• Через що Шрам одночасно був попом і полковником?
• Як історичні події вплинули на життєву долю полковника?
• Кого звинувачує П. Куліш у зрадництві простого люду, а кого возвеличує?
• За яких умов «розлилась козацька слава по всій Україні…»?
• За що Шрам отримав таке прізвище?
• Що змусило полковника з сином вирушити у далеку путь? («Шрам, думав, як би Вкраїну на добру дорогу вести…»)
• Як піп отримав звання полковника? («Послужив я православному християнству з батьком Хмельницьким, послужу вам, дітки, ще й тепер, коли буде на те ваша воля. Як почула ж се рада, то так і загула от радості. Зараз окрили Шрама шапками, військовими корогвами, дали йому до рук полковницькі клейноди, вдарили з гармат, та й став панотець Шрам полковником»)

ІІ розділ

• Яким постав у вашій уяві старець-кобзар? («А в божого чоловіка довга, до самого пояса, борода іще краще процвітала сідинами, а на виду дідусь просіяв якимсь світом. Співаючи пісню, од серця голосить і до плачу доводить, а сам підведе вгору очі, наче бачить таке, чого видющий зроду не побачить»)
• За що був вдячний Василь Невільник старцеві? («А ти виспівав за мене сто золотих червоних; от я ізнов між хрещеним миром, ізнов почув козацьку мову!»)
• Яке лихо сталося за Дніпром після смерті Б.Хмельницького? («Жодного ладу між козаками»)
• Як козаки ставилися до Ніжинського Я. Сомка? Чим це пояснити? («Хто він і розумом, і славою узяв над усіма, да й йому не дають гетьманувати. Сомко, бачте, навпростець іде, не хоче нікому придіте поклонімося. Отаке як завелось між старшими головами, то й козаки пішли один против одного»)
• Що свідчить про зневажливе ставлення Я. Сомка до І. Брюховецького? («Сомко налаяв Іванця свинею, чи що? Не свинею, а собакою, да ще старим собакою, да ще не на самоті, чи там як-небудь напідпитку, а перед отаманням, перед генеральною старшиною, на домовій раді в гетьмана»)
• Які непорозуміння виникли між двома претендентами на гетьманську булаву?
• Через що Я. Сомко принизив гідність Юрка Хмельницького?
• Яким шляхом І. Брюховецький намагався отримати для себе прихильність козаків? («Іванець маючи в себе од усіх льохів гетьманських ключі, підчистив щиро срібло, скілько його там осталось, да й махнув на Запоріжжя. А там сипнув грішми, так запорожці за ним роєм. А він, ледачий, з усіма обнімається, да братається, да горілкою поїть…»)
• Як Шрам визначив мету своєї подорожі? («…а іду от чого. Україну розідрали надвоє: одну часть, через недоляшка Тетерю, незабаром візьмуть у свої лапи ляхи, а друга сама по собе перевернеться кат знає на що. Я думав, що Я. Сомко вже твердо сів на гетьманстві,— а в нього душа щира козацька, — так міркував я, що якраз підійму його з усіма полками на Тетерю, да й привернем усю Україну до одної булави»)

ІІІ розділ

• Що свідчить про заможність Череваня?
• У чому виявилася сміливість П. Шраменка? («переплив Случ під кулями? Їй–богу, я й досі дивуюсь, що таке молоде, та таке сміле!»)
• Яку загадку запропонував І. Шрам розв’язати М.Череваню? Про що вона свідчила?
• За що Меланя Череваниха дорікала своєму чоловікові?
• Як Шрам поставився до Лесі, побачивши її у світлиці?
• Яким чином у романі відтворено сватання? Що характерно для цього обряду?
• За яких умов Череваниха погодилася на заручення своєї дочки з П. Шрамом? («…тільки ж бо треба чинити таке діло по-християнськи. Наші діти й баби, як думали заручати дітей, то перше їхали з усею сім’єю на прогулку до якого монастиря да молились богу. От бог давав дітям і здоров’я, і талан на всю жизнь. Се діло святе: зробімо ж і ми по-предківськи»)
• Про який сон розповіла Меланія Петру? Для чого вона звернулася до ворожки?
• Якого вбачала для себе зятя Череваниха? («…кращий над усе панство і лицарство був молодший гетьман: замість очей — зорі, на лобі — сонце, на потилиці — місяць»)
• Чим був вражений Петро, слухаючи вимоги Меланії до майбутнього суженого його дочки?

 IV розділ

• Як П. Куліш описує історичне минуле «старого діда Києва? («Бо й велика слава не раз тебе осіяла, і великії злигодні на тебе з усіх боків збирались… Скільки-то князів, лицарства і гетьманів добуло, воюючи за тебе, слави; скільки-то на твоїх улицях, на тих старосвітських стогнах, на валах і церковних цвинтарях пролито крові християнської! Уже про тих Олегів, про тих Святославів, про тії ясири половецькії нічого й згадувати. Ту славу, тії злигодні вибила нам із голови безбожна татарва, як уломився Батий у твої Золоті ворота»)
• З приводу чого Шрам оглядав Київ із сумом?
• Через що козаки називали міщан личаками, а міщани козаків — кармазинами?
• Що стало перешкодою Шраму для проїзду вздовж вулиці міста?
• Чому полковник не виявив бажання долучитися до святкування народження дитини Тараса Сурмача? («Чи до речі ж оце чоловікові, приїхавши до церков божих, до мощей святих, застряти на хрестинах?»)
• Як на це зреагувало товариство при дорозі? («Усі так і загорілись, бо міщане вже давно на городове козацтво та на старшину важким духом дихали»)
• Чим був схвильований Шрам після розмови з козацтвом?
• Кого звинуватив полковник у прагненні козаків зібрати чорну раду?
• Чому Шрам називав Череваня Барабашем? Як на це зреагував ображений?
• V розділ
  • Хто був засновником братської школи на Подолі у Києві? («…гетьман Сагайдачний церкву збудував і монастир братський з школами устроїв, щоб теє братство дітей козачих, міщанських і всяких учило, людям у темноті розуму загинути не давало»)
  • Яких народних героїв-ватажків з народу вшановували ченці церкви? («Був там намальований і Нечай, і Морозенко, і козак Байда, і Самійло Кішка»)
  • Як у творі зазначено про дозвілля козаків? Про що це свідчить? («Тут і бандури, тут і гуслі, тут і співи, й скоки, і всякі викрутаси. Отже одкуплять було бочки з дьогтем, да й розіллють по базару; одкуплять, скілько буде горшиків на торгу, да й порозбивають на череп’я; одкуплять, скілько буде маж із рибою, да й порозкидають по всьому місту»)
  • Чому П. Куліш пишався Запорізькою Січчю? («Може тим, що Запорожжє іспоконвіку було серцем українським, що на Запорожжі воля ніколи не вмирала, давні звичаї ніколи не забувались, козацькі предковічні пісні до посліду дней не замовкали, і було те Запорожжє, як у горні іскра: який хоч, такий і розідми з неї вогонь. Тим-то, мабуть, воно й славне поміж панами й мужиками, тим воно й припадало так до душі всякому»)
  • За що Шрам піддав критиці запорожців? («Поки ляхи да недоляшки душили Україну, туди втікав щонайкращий люд з городів, а тепер хто йде на Запорожжє? Або гольтіпака, або злодюга, що боїться шибениці, або дармоїд, що не звик заробляти собі насущного хліба. Сидять там окаяннії в Січі да тілько п’янствують, а очортіє горілку пити, так і їде в городи да тут і величається, як порося на орчику. Цур їм із їх скоками»)
  • Що згадав про своє минуле Василь Невільник? («…я колись таким вигадчиком був, поки літа не приборкали та проклята неволя не прилучила! Гасав і я, як божевільний, по степах за кабардою, вигадував і я усякі вигадки; знали й мене у городах і на степах, знали мене шинкарі й музики, знали пани й музики, знало лицарство й хлібороби»!)
  • До якої хибної думки вдалися Кирило Тур та Богдан Чорногор?
  
  
  VI розділ
• Які враження охопили Шрама, коли він побачив Я.Сомка?
• Як названий гетьман поводив себе з гостями?
• Що свідчить про чесність і порядність Я. Сомка у ставленні до своїх суперників?
• Як гетьман реагував на прагнення окремих козаків щодо проведення чорної ради? («Нехай лиш виїдуть у Переяслав царські бояре, побачимо, як та чорна рада устоїть проти гармат! Запорожців тоді я здавлю, як макуху, гетьмана їх поверну в свинопаси, а дурну чернь навчу шанувати гетьманськую зверхність»)
• Яким чином Я. Сомко прагне протистояти ворогам? («…скоро одбуду царських бояр, хочу йти на окаянного Тетерю. Виженем недоляшка з України, одтиснем ляхів до самої Случі, да, держачись за руки з Москвою, і громитимем усякого, хто покуситься ступити на руськую землю!»)
• Про що свідчать заручини гетьмана з Лесею Череванихою?
• Як Я. Сомко охарактеризував Кирила Тура?
• Чи було це зроблено об’єктивно? («…низовці зледащіли після Хмельницького, а все-таки між ними єсть люди драгоціннії. От хоч би й отсей Кирило Тур. Не раз він мені ставав у великій пригоді. Добрий він, і душа щира, козацька, хоч удає з себе ледащицю і характерника. Да вже без юродства в їх не буває»)
• Що мав на увазі Шрам, зазначаючи: «Перевелись тепер лицарі в Січі і зерно висіялось» за війну, а в кошу осталась сама полова?»)
• Яке враження справив Кирило Тур на полковника?Домашнє завдання. Цитатна характеристика Якима Сомка

Завдання на 29.04.2020

Тема. Порівняльна характеристика Якима Сомка та Івана Брюховецького
Опрацюйте поданий нижче матеріал

Яким Сомко

В образі Якима Сомка автор виразив свій ідеал гетьмана: освічений, розумний, здатний об'єднати українські землі в єдину державу. На думку гетьмана Сомка, щоб уникнути будь-яких конфліктів, треба кожному прошарку суспільства дати певні привілеї, тоді і буде «на Вкраїні і правда, і сила». Він засуджує народні бунти, вважає, що голому слід триматися в покорі. Герої мріють про відновлення слави України, про підвищення рівня її культури і освіти. Сомко розкривається як людина, вірна своїм ідеям до кінця. Він поводиться гідно в будь-яких ситуаціях. Автор ідеалізує не тільки думи і поведінку героя, а й зовнішність, підкреслює його природний аристократизм.

Автор не приховує замилування цим героєм, наділяє його найкращими рисами. Сомко виступає як мудрий державний діяч. Його ідеал — соборна Україна, об'єднана під гетьманською булавою, звільнена від підлеглості Москві. «Дай Боже.., щоб обидва береги Дніпровії приклонилися під одну булаву!..Виженем недоляшка з України, одтиснем ляхів до самої Случ і, та, держачись за руку з Москвою, громитимем усякого, хто покуситься ступити на руську землю!» Сомко мріє про сильну державу, де панувала б правда: «Уже пора нам знати, що нема там добра, де нема правди». Герой виступає втіленням моральних чеснот. Як справжній лицар, не допускає думки про власний порятунок ціною життя Кирила Тура, мужньо приймає смерть, бо «погибає Україна!»

Наказний гетьман Сомко щиро засмучений недолею рідного краю, він — продовжувач справи Богдана Хмельницького. Про це свідчать Сомкові слова: «Зложити докупи обидва береги Дніпрові, щоб обидва приклонились під одну булаву!». Він щирий і незлобливий лицар, гордий і розумний ватажок. Коли вірні йому козаки вирішили покласти голови, але не віддати свого гетьмана на поталу, він говорить: «Братці милі! Що вам битись за мою голову, коли погибає Україна!". 

Портрет Сомка у романі подано романтичними фарбами, виразами схожими на історичні пісні та легенди, автор нам подає гетьмана таким, яким бачив його народ: «Сомко був воїн уроди, возраста і красоти зіло дивної» (пишуть у літописах); був високий, огрядний собі пан, кругловидий, русявий; голова в кучерях, як у золотому вінку; очі ясні, веселі, як зорі; і вже чи ступіть, чи заговорить, то справді по-гетьманськи…».

Загибель Сомка трактується в романі як трагедія всього українського народу.

Яким Сомко виступає проти поширення в Україні «шляхетських звичаїв», тобто впливу Польщі, й думає виступити проти Тетері — гетьмана Правобережної України, що знаходилася під протекторатом Польщі, з метою об’єднання всіх українських земель. Він вважає, що міг би розбити всіх своїх супротивників, претендентів на булаву, тільки «честь на собі кладе», не хоче братнього кровопролиття. Гетьман зневажає запорозький демократизм: «У них що ватажок, то й гетьман». Підтримує бунтарство міщан проти козаків, бо «козаки дуже вже розопсіли: "Ось ми — то люде, а то все грязь! Нехай годує нас поспільство, а наше козацьке діло — тілько по шинках вікна да пляшки бити"». Сомко відмовився тікати з в’язниці, і не лише тому, що не міг жертвувати заради цього життям товариша, а ще й через те, що не хотів міжусобиць, кровопролиття, які неминуче можуть повторитися в новій боротьбі за булаву.

Іван Брюховецький

Риси характеру Івана Брюховецького – це самолюбство і амбіційність, підлість, вміння схилити на свій бік впливових осіб, байдужість до людського життя, нехтування мораллю Запорожжя, слабкодухість. Уперше ім’я цієї людини в історії звучить як Іванець, що свідчить про його низьке походження і становище слуги при Хмельницькому. Вишколений старим Богданом, Брюховецький втерся в довір’я Юрасеві Хмельниченкові, який послав його на Запорожжя, щоб прихилити низовців і заволодіти булавою, яка була тоді у Виговського. Брюховецький прислужився Хмельниченкові, але із Запорізької Січі не повернувся, прожив серед низовців три роки, засвоюючи авторитет для самого себе. Він зумів прихилити козацьку голоту до себе тим, що виставляв себе ненависником панства й багатства. У цей час на Україні булава переходила з рук у руки, і Брюховецькому забажалося теж потримати її у своїх руках. Іванець зрозумів, що Запорізька Січ – свого роду автономія, і керуючи нею, можна керувати й усією Україною. Лицемірством і лестощами Брюховецький уже восени 1659 року одержує в низовників досі не існуючий на Запоріжжі титул кошового гетьмана, хоча кошового тут завжди називали тільки отаманом. Власні користолюбні інтереси Іванець прикривав, нібито щирими турботами про низовиків, сіяв ворожнечу між ними й реєстровим козацтвом, а з конкурентами на майбутніх виборах розправлявся доносами в Москву, в яких обмовляв своїх противників, звинувачував у зраді, а себе рекомендував як найбільш придатного для російської політики на Україні. Перед Ніжинською радою Брюховецький пообіцяв запорожцям, що дозволить безкарно грабувати майно Сомка, Золотаренка і їх прибічників. Ця обіцянка поширювалася й на чернь, яка допомогла йому стати гетьманом. Але як тільки Іванець досяг мети, він наказав низовцям чернь розігнати, а своїх політичних ворогів знищити фізично

Джерело: https://dovidka.biz.ua/obraz-bryuhovetskogo-chorna-rada/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Характеристика образу Брюховецького “Чорна рада” 

Риси характеру: — лукавий і підступний; 

— хитрий і підлий; 

— вразлива, мстива і властолюбива людина; 

— здатність до демагогічного маскування перед народом;

 — облудний; 

— «чарівник-чорнокнижник; 

— «наче собі чоловік простенький, тихенький»; 

— «ніхто не подумав би, що в сій голові вертиться що-небудь, опріч думки про смачний шматок хліба да затишну хату»; 

— втирався у довір’я простолюду, на який опирався у боротьбі за гетьманство;

 — намагався справити вигідне враження, бути малопомічним, скромним; 

— «по душі були темному людові тії лукавії ухватки, тії тихі, солодкі речі, те нібито убожество, що всяк за його поліз би хоть на ніж»;

 — «химерний, морочив голови людськії, мов не своєю силою»;

 — «мов який чарівник-чорнокнижник, ходив поміж миром, сіючи свої чари»;

 — політичний авантюрист без честі й совісті. 

Зовнішність Івана Браховецького — коротка старенька свитина;

 — «полотняні штані»; 

— чоботи шкапові, протоптані; 

— «шабля при ньому горіла од золота; да й та на йому була мов чужа»; 

— «і постать, і врода в його була зовсім не гетьманська»;

 — «наче собі чоловічок простенький, тихенький».

  

Цитатна характеристика Івана Браховецького «Не знатиме під моєю булавою жодного козака або козацького старшини над собою паном: усі будемо рівні» (Добре він порівняв Україну!) «Брюховецького величали другим Хмельницьким, що іще раз стає за Вкраїну супротив її ворогів і дарує мирові волю». «А як придивишся, то на виду в його наче ще й приязне: так би здається, сів із ним да погуторив де про що добре да мирне. Тільки очі були якісь чудні — так і бігають то сюди, то туди і, здається, так усе й чигають ізпідтишка чоловіка. Іде, трошки згорбившись, а голову схилив набік так, наче каже: «Я ні од кого нічого не бажаю, тілько мене не чіпайте». А як у його чого поспитаються, а він одвітує, то й плечі, наче той жид, підійме, і набік одступить, що ти б сказав — він усякому дає дорогу, а сам знітиться так, мов той цуцик, ускочивши в хату» «Отакий-то був той Брюховецький, такий-то був той гадюка, що наварив нам гіркої на довгі роки!» «…каже тоненьким, ницим голоском». 

Лестощі Брюховецького: «Ні, не против я, не прогайнув, не промантачив, не проциндрив без пуття: усе спустив з рук, аби б тільки як-небудь прикрити ваші злидні. Не мало пішло мого добра і по Гетьманщині. Як та бідна курка-клопотуха, що знайде зернятко — да й те оддасть своїм курчаткам, так і я все до останнього жупана пороздавав своїм діткам. А тепер от і сам обголів так, що й пучки лізуть із чобіт — доведеться незабаром ходити так, як лапко. Що ж? Походимо й без чобіт, аби моїм діткам було добре». «Ви може думаєте, що я, так як ваші нашийники, стану драти з вас шкуру, аби б тільки в мене на ногах рипали сап’янці? Не доведи мене до сього, господи! Везли колись за мною в Січ жупани й сап’янці возами, везли золото і срібло мішками, а я все збув із рук, аби моїм діткам було добре!» 

П. Шраменко: «Окаяний пройдисвіт так усіх оманив, так по душі були темному людові тії лукавії ухватки, тії тихі, солодкі речі, те нібито убожество, що всяк за його поліз би хоть на ніж. Аж дивно стало моєму козакові, що то чоловік зможе, як захоче!» 

Підступність і улесливість Брюховецького: «Батьки мої рідні! Що ж (я) здолаю видумати путиє своїм нік-чемним розумом? У ваших-то сивих, шановних головах увесь розум сидить! Ви знаєте всі стародавні звичаї і порядки — судіть, як самі знаєте, а моє діло махнути булавою, да й нехай по тому буде. Недармо ж я вас вивів із Запорожжя на Вкраїну: порядкуйте по-стародавньому, як самі знаєте; судіте і карайте, кого самі знаєте, а я свого розуму супроти вашого не покладаю. Усі ми перед вашими сивими чупринами діти, дурні». «Сам Брюховецький стояв у голубому жупані перед своїх запорожців. Тут уже він був не той, що в Романовському Куті: позирав гордо, по-гетьманськи, і тілько всміхавсь, узявшись у боки». 

Самохарактеристика Брюховецького: «Мабуть, сам лихий мені помагає… А лучче б нічого сього не було… Ой батьку Богдане! Не пізнав би ти тепер свого Іванця!.. Ворог!.. І звідки нечистий утелющив мені ворога!.. А вже тепер шкода зупинятись… Вивернеться… добре, що поборов! Два коти в одному мішку не помиряться… Чом же оце нема в мене сили до закінчення? Була сила світ на свій лад повернути, а тепер ось шпирнути ворога ножем боюсь… Що ж, як на Москві зроблять не по-нашому? Гроші грошима, бояре боярами, а цар — душа праведна…» «Мізкує собі ледачий Іванець, ходячи по світлиці…» 

Пугач про Брюховецького: «Бачимо, бачимо, вразький сину,— дармо, що ти гетьман,— до чого ми в тебе дожилися. Убрав єси нас у шори, як сам хотів! Вивезли ми тебе на своїх старих плечах у гетьмани, а тепер ти вже без нас думаєш Україною орудувати! Недовго ж поорудуєш! Я тобі кажу, що недовго! Коли взявсь брехати по-собачи, то й пропадеш, як собака! …брехнею світ пройдеш, то назад не вернешся. Плюйте, братці, на його гетьманство! Кому любо з нечестивим пройдисвітом у гріхах погибати, зоставайсь тут, а хто не хоче скаляти золотої слави своєї, той гайда з нами за пороги! А на прощання скажемо сьому Іродові, чого ми йому бажаємо: воно ж йому й не минеться”

ПЕРЕВІРТЕ СВОЇ ЗНАННЯ

Завдання на 22.04. 2020

Тема. П.Куліш. «Чорна рада». Непросте життя та романтичні пригоди головних героїв

1. Літературна вікторина «Чи все я знаю про II. Куліша?»

- Спростуйте або підтвердіть запропоновану думку:

•«Могучий майстер української мови й творець українського правопису»,— так зазначив про П. Куліша Т. Шевченко. 

•Фольклор був для Пантелеймона Олександровича поштовхом до слова, книжки, самоосвіти. 

•    «Духовна мати» для митця — «Новгород-Сіверська гімназія». 

•    Балади Є. Гребінки П. Куліш вивчив майже всі напам'ять. 

•    Справжнім відкриттям для чутливого до краси національно свідомого гімназиста Пантелеймона виявився збірник «Українські народні пісні», укладений М.Максимовичем. 

•    У 1841 р. П. Куліш закінчив юридичний факультет Київського університету. 

• Пантелеймон Олександрович вперше познайомився з М. Костомаровим, Т.Шевченком, перебуваючи на засланні у Тулі. 

•    «Кулішівка» — збірка поетичних творів митця.

•    П. Куліш вважав, що політична боротьба шкідлива для справи національного відродження. 

•    Перша поетична спроба письменника — поема «Маруся Богуславка». 

•    П. Куліш був головним редактором журналу «Основа». 

•    Псевдонім дружини письменника — Ганна Барвінок. 

Серед прозових творів П. Куліша найвизначнішим є «Чорна рада» — перший в українській літературі історичний роман. Як свідчить сам автор, цей твір був-писаний спочатку українською мовою, а потім перекладений на російську. Окремі розділи перекладу в 1843 році вміщувалися на сторінках російських журналів. Через три роки оригінал і переклад були завершені, але у зв'язку з розгромом Кирило-Мефодіївського товариства надруковані не були. Тільки через одинадцять років обидва варіанти після значної переробки вийшли книжками в друкарні Куліша та Бєлозерського.

Тож сьогодні на уроці ми вирушаємо з вами у мандрівку сторінками роману «Чорна рада», познайомимося з його героями, історичним колоритом епохи та станової психології окремих історичних верств, сюжетом, композицією твору, його ідейно - тематичною спрямованістю.

Опрацюйте поданий нижче матеріал

2. Теорія літератури

2.1. Роман (фр. rотап — романський) — вид епічної літератури, для якого характерні значний обсяг і складність будови, широке зображення подій і докладне розкриття життєвих доль людей чи однієї людини упродовж тривалого часу. Цей жанр дає авторові змогу докладно передати історію формування характерів персонажів, показати умови їхнього життя і побуту, розкрити психологію, описати боротьбу за тривалий проміжок часу на тлі важливих історичних подій, а також соціально-класові й національні відносини. У романі буває кілька головних сюжетних ліній, які часто взаємопереплітаються та перехрещуються. Якщо романи одного автора пов'язані сюжетом, ідейним задумом, образами персонажів, тоді їх називають дилогією (два твори), трилогією (три твори), тетралогією (чотири твори) або говорять про цикл романів (якщо їх багато).

Особливості роману:

•    докладне розкриття історії формування характерів багатьох персонажів, показ їх побуту, психології, праці, кохання тощо за тривалий проміжок часу;

•    наявність розгорнутого сюжету або кількох сюжетних ліній, об'єднаних спільним задумом;

•    велика кількість дійових осіб;

•    докладність описів і розповідей;

•    прозова (рідше віршована) форма;

•    великий обсяг.

За змістом розрізняють романи соціальні, психологічні, історичні, сімейно-побутові, сатиричні, філософські, науково-фантастичні, пригодницькі та ін.

Роман-хроніка — це такий прозовий твір, у якому розкривається послідовна історія певних суспільних або родинних подій за тривалий проміжок часу.

Історичний роман — роман, у якому відтворюється історична епоха на прикладі конкретних людських долях і подіях.

3. Робота над твором П. Куліша «Чорна рада»

 3.1. Історія написания та джерела.

П. Куліш працював над романом упродовж 14 років. Твір був виданий 1857 року. У центрі оповіді розповідь про «Чорну раду», що відбулася під Ніжином у 1663 році.

Матеріал для свого твору П. Куліш, брав з багатьох джерел: '. «Истории Малороссии» М. Маркевича,— «Истории Малой России» Д. Бантиш-Каменського, друкованих і рукописних козацьких літописів (зокрема Самовидця та Грабянки), старовинних документів, що знаходив сам у архівах монастирів і різних установ, а також з фольклору — дум, історичних пісень, переказів, легенд, казок про козаччину. З цими творами він знайомився не тільки в численних уже тоді збірниках, а й безпосередньо з уст народу. Це дало можливість створити низку правдивих, конкретно-історичних подій, ситуацій, обставин, а також характерів, відтворити інтереси й настрої представників різних соціальних груп тогочасного суспільства.

Кожний письменник першої половини XIX ст., пишучи про минуле своєї країни, неминуче підпадав під вплив В. Скотта, який в історичних романах відобразив боротьбу волелюбної Шотландії за незалежність від Англії. Зазнав цього впливу й Куліш. Крім того, він врахував досвід змалювання історичних подій, нагромаджений О. Пушкіним, М. Гоголем, Є. Гребінкою, Т. Шевченком. Реалістичної манери П. Куліш дотримувався при зображенні подій, розстановки та взаємодії соціальних груп, побуту. Створюючи образи представників різних прошарків суспільства, автор застосовував засоби і реалістичного, і романтичного методів. Окремі персонажі наділені надприродними вміннями й силою, тож деякі події та ситуації позначені фантастикою.

Історичною основою роману є події, що відбувалися на Україні в роки Руїни, коли після смерті Б. Хмельницького (1657) почалася боротьба за гетьманську владу. Деякі претенденти на булану думали не про долю України та її народу, а про власну вигоду. З цією метою вони зверталися за допомогою то до польської шляхти, то до турків, татар, то до Москви. Україна була розколота.

На Правобережжі правив польсько-шляхетський ставленик Павло Тетеря. На Лівобережжі України точилася запекла боротьба між кількома претендентами на гетьманування, серед них — переяславський полковник Яким Сомко, обраний на старшинській раді в Козельці наказним гетьманом, хоч російський цар і не затвердив його, та кошовий отаман Запорозької Січі Іван Брюховецький.

27-28 червня 1663 року у Ніжині відбулася «чорна рада», за підсумками якої гетьманом було обрано Брюховецького, а Сомка скарано на горло.

Тема: зображення суспільно-політичних умов на Україні у часи Руїни після смерті Б. Хмельницького і обирання нового гетьмана на «чорній раді», що відбулася 1663 року в Ніжині.

Ідея: викриття і засудження доби Руїни, яка призвела до соціального розладу між селянами і поміщиками, міщанами і шляхтою, міщанами і козаками, низовим козацтвом, «черню» і козацькою старшиною; також засудження підступності, брехні, жаги до збагачення, прагнення заволодіти гетьманською булавою будь-яким шляхом (І. Брюховецький); заклик до єднання за «цілість України», яку намагаються «розідрати надвоє».

Основна думка:

а) зображуючи минуле, автор прагнув збагнути й оцінити сучасне;

б)  народ — рушійна сила у визначенні своєї подальшої долі;

в) «усяке багатство, усяка слава — усе воно суєта суєт»;

г) «нема там добра, де нема правди».

Жанр: перший історичний україномовний роман, роман-хроніка.

Пантелеймон Куліш написав цілком оригінальний, самобутній твір, у якому яскраво розкрито не тільки історичні події з життя українського народу, відтворено український колорит, а й національний дух народу. Навіть характер романтизму «Чорної ради» має народнопісенні витоки. Пісня й дума не просто існують на його сторінках — вони є живильним середовищем, на якому зріс буйний первісток української романістики. Сам роман нагадує історичну думу за її епічним розмахом, гострими ситуаціями, могутніми національними характерами.

Відтворюючи події минулого, письменник шукає в них відповіді на животрепетні питання тогочасності, зокрема — яким має бути майбутнє України, її соціальний устрій, державний лад.

«Чорна рада» — роман соціально-історичний. Історичні події тут відображаються в площині соціальних відносин — боротьби станів, суспільних верств.

Особливість назви твору.

Події у творі відбуваються незабаром після возз'єднання України з Росією. На Україні розгорнулась складна політична боротьба за владу, що і призвела до Чорної ради в Ніжині 1663 року, на якій було скинуто тимчасового гетьмана Сомкa й обрано гетьманом І. Брюховецького. На раді, крім козацької старшини, були також запорожці, селяни, міщани («чернь»), тому її і названо чорною радою.

Проблематика роману:

•    історична доля України, її державний устрій, місце в історії, шляхи, якими має йти український народ;

•    взаємини між панством, старшиною і простолюдом, біднотою;

•    стосунки між Україною і Росією;

•    вірності обов'язку, козацької честі;

•    козацтва, Запорозької Січі, її місце в історії;

•    любов і ненависть;

•    вірність і зрада;

•    батьки і діти;

•    історична постать і сучасність;

•    цінність людського життя;

•    «усякому єсть своя кара і награда од бога».

Основний конфлікт роману — суперечності між козацькою старшиною, виразниками інтересів і поглядів якої є Сомко, Шрам, і широкими народними масами — селянською біднотою, міщанством, козацькою голотою, очолюваними Брюховецьким.

Сюжет твору.

У романі дві сюжетні лінії — соціальна та любовна. Перша — це події, пов'язані з вибором гетьмана на «Чорній раді» в Ніжині, поразка Сомка, Шрама та їхніх прихильників, друга — любовна, романтична, причому вона складніша, ніж звичайний любовний трикутник. Тут Леся, а з другого боку — Петро, гетьман Сомко, відчайдушний козак-запорожець Кирило Тур, історія з викраданням, відмова Тура від Лесі. П. Куліш будує сюжет у хронологічному плані, події розгортаються послідовно, наче ланцюжок, у якому одна ланка закономірно пов'язана з другою.

Композиція.

Твір містить 18 розділів.

Автор влучно використав композиційний прийом — подорож героїв. Цей прийом дає змогу показати широку панораму народного життя, різні стани, верстви населення, ознайомити і героїв твору, і читачів із тим, як і чим живе й дихає народ, складними соціальними проблемами тогочасності.

Експозиція: зображення історичної епохи, у якій відбуватимуться події твору, знайомство з головними героями роману.

Зав'язка: прагнення Шрама підтримати на раді Я. Сомка, подолати розбрат і безлад серед козацтва.

Кульмінація: проведення «чорної ради», за підсумками якої І. Брюховецький — гетьман, Я. Сомко — в'язень.

Розв'язка: смерть Я. Сомка, І. Шрама; одруження Петра з Лесею.

Герої твору.

Усі дійові особи (історичні й вигадані) різко поділяються на дві групи: прибічники Я. Сомка й І. Брюховецького. Історичні — Я. Сомко, І.Брюховецький, Васюта, Шрам, М. Гвинтовка, Вуяхевич; вигадані — Кирило Тур і його товариш, божий чоловік, Черевані, Петро й Леся.

Домашнє завдання: дочитати роман
Завдання на 15.04.

Тема. П.Куліш – відомий письменник, перший український професійний літературний критик, перекладач автор підручників для школи, українського правопису («кулішівка»)

Готуючи до друку збірку сонетів «Друга камена», а точніше, її рукописний варіант, цілком можливо, для дарунку, Микола Зеров 10 травня 1925 року записав елегантним почерком, із східною терпеливістю каліографа вивершуючи кожну літеру, сонет «Куліш».

Давно в труні Тарас і Костомара,
Грабовський чемний, лагідний Плетньов;
Сивіє розум і холоне кров;
Літа минулі, мов бліда примара.
Та він працює. Феніксом з пожару
Мотронівка народжується знов;
Завзяттям віє від його промов
І в очах відблиск молодого жару.
Він боре тупість і муругу лінь;
В Європі хоче ставити курінь,
Над творами культурників п'яніє.
І днів старечих тягота — легка,
І навіть в смертних муках агонії
В повітрі пише ще його рука.

Сьогодні далеко не кожному буде зрозумілою ця закодована в образах життєва доля видатного українського письменника, історика, критика, публіциста, етнографа, мовознавця, культурного діяча Пантелеймона Олександровича Куліша, але в ті, далекі вже, 20-і роки його ім'я було популярним. Так, у збірнику «Революційні поезії», виданому в Харкові у 1920 році з метою прилучення широкого українського читача до національної поетичної скарбниці, поряд із поезіями Івана Котляревського і Тараса Шевченка, Євгена Гребінки і Михайла Старицького, Павла Грабовського та Івана Франка, Лесі Українки і Олександра Олеся, Грицька Чупринки і Спиридона Черкасенка, Павла Тичини і Василя Чумака вміщена дума Панька Куліша «Кумейки». Для тогочасних революційних настроїв були співзвучними заключні рядки цього твору:

Нехай знають на всім світі,
Як ми погибали
І, гинучи, свою правду
Кров'ю записали.

Записали — прочитають
Неписьменні люде,
Що до суду із шляхетством
Згоди в нас не буде.

Поки Рось зоветься Россю,
Дніпро в море ллється,
Поти серце українське
З панським не зживеться.

2. Перегляньте відео

3. Опрацювати матеріал підручника стор.250-253

4.Записати в зошитах та вивчити поняття з теорії літератури (стор.253-254)

5. Запам'ятайте

ПРОЧИТАТИ РОМАН ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША "ЧОРНА РАДА"